Брюс Кемерон: Ідеальне Різдво для собаки

– А тепер час розслабитися і отримати задоволення: їдемо в «Таргет» [3] Target – американська мережа гіпермаркетів. , – без жодної іронії промовила вона сама до себе.

На відеоекрані автівки висвітився вхідний дзвінок: місіс Еспіноза. Джуліана витріщилася на дисплей, і її серце закалатало.

– О, ні…

Вона не могла дозволити, щоб дзвінок місіс Еспінози перейшов на голосову пошту, тож натиснула кнопку на кермі.

– Алло? – промовила вона, намагаючись приховати страх у своєму голосі.

– Місіс Ґосс? – спитав голос місіс Еспінози.

Хоча місіс Еспіноза була з Гондурасу, а Джуліана – з Ріо-де-Жанейро, і вони не говорили однією мовою, Джуліані завжди здавалося, що місіс Еспіноза – її єдина надійна союзниця у світі дитячих істерик, бойкотів і нескінченного прання. Втім, у цьому хиткому світі союзники рідко бувають постійними, і Джуліана завжди відчувала загрозу підступної зради, що чигає на неї у вигляді ранкового телефонного дзвінка цієї жінки.

Мабуть, місіс Еспіноза захворіла й не зможе сьогодні вийти на роботу. Або вона виграла в лотерею, або її чоловік отримав спадок абощо. Це могло бути що завгодно.

– Я їду на братовій машині, – повідомила місіс Еспіноза Джуліану. – Моя автівка зламалася. Мені треба попередити когось у дитсадку?

Джуліана ледь не заридала від полегшення.

– Ні, все гаразд, – відповіла вона. – То ви зможете забрати сьогодні близнят після занять?

– О, так, як завжди, – запевнила її місіс Еспіноза.

– Дякую, дякую вам, – захлинаючись словами, пробелькотіла Джуліана. Вона не сказала цього вголос, але якби місіс Еспіноза попросила мільйон доларів, то Джуліана знайшла би спосіб дістати гроші. Дрібні купюри, не мічені банкноти. Жодних копів.

Жінки завершили розмову. У Джуліани був список покупок, і вона знала, що впорається з цим швидко.

– Достатньо часу, щоб підготуватися до ланчу з Гантером, – сказала вона собі.

І її серце знову закалатало.

Вінстед лежав на своєму собачому ліжку – зручній, м’якій лежанці, доволі великій для його здоровезного, довгоногого тіла. Він так часто лежав на ній, що її запах відчувався так само сильно, як і його власний.

Пес чув, як мешканці будинку повільно роз’їжджалися у своїх справах. Спершу чоловік, Гантер, метушливо вирушив у одиночний рейс. Потім був гамір, суміш людських голосів і звуків, коли мати, Джуліана, загнала до гаража свою зграю. Тоді Вінстед почув якийсь механічний шум, і настала тиша.

Татко напівлежав у своєму кріслі, майже впустивши книжку з рук. Його рот був привідкритий, а груди тихенько підіймалися і опускалися. Оскільки вночі Татко не завжди висипався, вдень його часто змагала дрімота, і тоді з-поміж його зубів виривався рівномірний свист.

Вінстед відчував біль у суглобах і знав, що його людина страждає на такий самий біль – це було очевидно з мимовільних стогонів і охання, які видавав Татко, насилу вилізаючи з ліжка.

Вінстед хвилювався за Татка. Були часи, коли хазяїн виводив Вінстеда на прогулянки кварталом і активно грався з ним на підлозі.

Та потім щось сталося з Матусею, яка почала багато спати і про яку піклувалися люди, від яких сильно пахло якоюсь хімією. Вінстед не бачив її, коли це сталося, але, почувши різкий крик Татка, заходився несамовито дряпати двері кімнати, де перебувала Матуся. Нарешті двері відчинилися і з них вийшов Татко. Він упав разом із Вінстедом на підлогу й зарився мокрим обличчям у собаче хутро. До спальні безшумно прослизнули якісь люди, що тихенько перешіптувалися між собою, і пізніше викотили з кімнати високе ліжко з Матусиним запахом.

Це був день, який Вінстед ніколи не забуде, день, який він ніколи не зрозуміє.

Невдовзі після цього Татко з Вінстедом переїхали сюди, до будинку, де жили двійко маленьких хлопчиків, які часто верещали, приязна дівчинка, яка іноді його гладила, і двоє дорослих, що, здавалося, були надто зайнятими, щоб узагалі його помічати.

Вінстед із Татком прожили в новому, голоснішому будинку дві довгих зими, і наближалася ще одна. Пес не розумів, чому вони не повертаються додому, але Татко був для нього всім, і, поки Вінстед перебував поруч, він був щасливий, хоч і знав, що Татко таким не був. Байдуже, як сильно Вінстед любив свою людину, – зробити Татка щасливим могла лише Матуся. Часто, поринаючи в сон, Вінстед уявляв, що Матуся вдома, чекає на їхнє повернення.

Вінстед глибоко вдихнув, утягуючи запах Татка. Він був знайомий, сильний і кислий. Коли вони жили в іншому місці з Матусею, Вінстед зазвичай виявляв м’який аромат її засобів для ванної на Татковій шкірі. Втім, тепер Татко дедалі менше часу проводив у ванній, намокаючи, а потім висушуючись. Він дедалі менше взагалі чимось займався. Татко став майже таким нерухомим, якою під кінець була Матуся.