Брюс Кемерон - Ідеальне Різдво для собаки

– І ти збираєшся піти у цьому? – ласкаво промовила вона.

Стривожений Гантер різко підняв голову.

– Га? Ти про що?

Джуліана лагідно всміхнулася.

– Як на мене, ця краватка не зовсім пасує до цієї сорочки, – промовила вона. – Якщо ти не проти, я оберу для тебе щось інше.

– Ти не бачила, куди я поставив свою каву? – спитав Гантер.

Джуліана підійшла до кухонного столика, узяла чашку, що стояла на ньому, і принесла її чоловікові. Потім жінка глибоко вдихнула, збираючись із силами.

– І не забудь, що ми сьогодні разом обідаємо.

Що ж, очевидно, що він таки забув. Гантер вражено подивився на дружину.

– Дідько.

Джуліана похитала головою.

– Ми давно запланували цей ланч, Гантере, – докірливо промовила вона. – Нам треба поговорити. Це важливо.

Він підвівся, узяв свою тарілку й відніс до мийки на іншому боці кухні, щоб домашні феї поклали її потім до посудомийної машини.

– Знаю, – погодився чоловік, хоча було очевидно, що він не знав, гадки не мав, про що вона хоче поговорити, – якби ж не сьогоднішня нарада щодо початку реконструкції. Це дуже важливо, люба.

– Знаю, – відповіла вона. Вони часто казали це одне одному, та чи знали вони насправді?

Гантер заклопотано поставив свою чашку на кухонний стіл і вийшов з кімнати. Джуліана терпляче чекала. За хвилину чи дві він сунув голову назад на кухню.

– Я не залишав тут свою каву?

Джуліана мовчки вручила чоловікові чашку й розвернулася, щоб поставити його тарілку до посудомийної машини. Жінка глибоко й важко зітхнула. Вона готувалася до цього ланчу так, як колись готувалася до судового засідання. Утім, попри свої репетиції, відчувала, що її переповнюють сумніви.

– І як я йому скажу? – спитала вона себе вголос.

Близнята сиділи у своїх автокріслах, хвицяючи ногами й белькочучи щось один до одного. Джуліана глянула на дітей у дзеркало заднього огляду. Елла похмуро дивилася у вікно або лише вдавала похмурість. Ґаррет не міг дотягнутися до брата своїм крихітним кулачком, тож кинув шматок печива.

Юен щось нерозбірливо зауважив, і близнята зайшлися сміхом.

– Що він сказав? – звернулася Джуліана до доньки за перекладом.

– Що Ґаррет щойно обмочив штани, – відповіла Елла.

Знову пронизливий регіт.

– І? Це правда? – спитала Джуліана.

– Цього я нізащо не перевірятиму, – усміхнувшись, промовила Елла.

Джуліана здивувалася, як її донька в одну мить може перетворюватися зі злої відьми на нормальну людську істоту. Втім, вона вирішила промовчати, боячись, що Елла знову повернеться до свого звичного, далекого від нормального, стану.

Дотримуючись визначеного розкладу, спершу Джуліана завезла до школи Еллу. Донька зсутулено вийшла з машини й незграбною ходою рушила до невеликої настороженої зграйки підліток, які жваво щебетали на майданчику перед будівлею.

– І оце люди, – пробурмотіла Джуліана, – яким моя донька віддає перевагу над власною родиною.

Лідеркою групи була найкраща подруга Елли ще з першого класу: Брітні. Джуліана ніколи не довіряла їй, з самого першого дня, відколи родина Брітні поселилася по сусідству у їхньому старому районі. Коли Джуліана з Гантером купили новий будинок, жінка сподівалася, що донька заведе нових друзів, але Елла не бачила нікого, крім Брітні.

Колесо мінівена зі звуком артилерійського вибуху втрапило у вибоїну, аж близнюки замовкли з переляку. Джуліана чекала на скреготливий звук спускання пробитої шини. Не дочекалася, але відтепер зберігала особливу пильність. Вона вихоплювала поглядом мертву рослинність, характерну для Мічигану наприкінці листопада; мружилась на низькі хмари, що стрімко пливли в небі, терпляче чекаючи на світлофорі. Влітку затори на цьому перехресті тягнулися на чверть милі, але, щойно з дерев обси́палося осіннє листя, усі, у кого були гроші та здоровий глузд, покинули штат.

Наступна зупинка: дитячий садочок. Джуліана припаркувала автівку і з натугою витягнула синів з їхніх автокрісел.

– Готові вчитися? – співуче протягнула вона, тримаючи хлопців за руки й ведучи їх до будівлі. Були дні, коли малюки вигинали спини дугою і верещали так, наче вона конвоювала їх в Алькатрас [2] Федеральна в’язниця суворого режиму в Каліфорнії. . А були й такі, як сьогодні, коли брати, вирвавши руки з маминих долонь, одразу чкурнули до групи хлопців, які лупцювали один одного поліпропіленовими кажанами.

Нарешті Джуліана була вільна. Радісно скеровуючи свій мінівен до крамниці, вона всміхнулася.