Брюс Кемерон: Ідеальне Різдво для собаки

Джуліана вирішила не звертати уваги на презирство доньки.

– У мене є новини.

Елла повернулася до яєчні, демонструючи всю глибину своєї байдужості, а Юен спробував ударити брата своєю чашкою-непроливайкою. Втім, Ґаррет навіть погляду не підвів від свого динозаврячого проєкту на матеріалі ранкової яєчні.

– Хлопці, припиніть, – автоматично озвалася Джуліана. Вона так часто вимовляла цю фразу, що її вже можна було писати на футболці, наліпці на бампері автівки або й власному надгробку. – Елло, тобі не цікаво, що за новини? – підштовхнула вона доньку до відповіді, бо вираз на Еллиному обличчі був настільки порожній, що не було ясно, чи розуміє вона взагалі мову, якою до неї звертається її мати.

Ґаррет розтрощив голову яєчного стегозавра, вдаривши по ній кулаком і забризкавши себе і брата яйцями.

– Звісно, – неохоче промовила Елла.

– Уранці повідомлення про це з’явилося на батьківському порталі: шкоду від потопу в роздягальні дівчат усунено. Тож не забудь сьогодні взяти спортивну форму. Уроки фізкультури повертаються.

Елла давно опанувала мертвий погляд, у якому не лишилося нічого від колись радісної маленької дівчинки, хоча Джуліана гаряче молилася, щоб та досі жила десь у глибині душі її доньки. Жінка думала, що Еллі подобається фізкультура, – а кому ні? – тож не очікувала від неї якоїсь особливої реакції.

Та Елла натомість хитнулася на стільці, вирячила очі й шоковано хапнула повітря.

– Ні! – заволала вона. – Ні. Я не можу. Ні. Не можу. Ні.

Джуліана збентежилася.

– Що значить «ти не можеш»? Не можеш що?

– Це означає, що я не можу! – скрикнула дівчина, зірвавшись на ноги. – У цій родині до мене нікому немає діла. Це найгірший день у моєму житті!

Елла вибігла з кімнати, наче переслідувана вампірами, а її рот застиг у беззвучному крику. Джуліана спокійно налила собі чашку кави. Очевидно, з Еллою відбувається щось важливе, і це щось пов’язане з уроками фізкультури.

Цікаво, що б це могло бути.

Джуліана саме була зайнята тим, що ретельно витирала сніданок Ґаррета з обличчя Юена, коли на кухню зайшов її чоловік Гантер.

– Щойно проминув твою дочку в коридорі, – проголосив він.

– Мою дочку, – повторила Джуліана, даючи йому зрозуміти, що повз неї не проминув зміст його слів. Вона підійшла до плити й почала збирати йому сніданок, поки він наливав собі каву. З того, як чорна рідина вихлюпнула з чашки й на стільницю, було помітне його занепокоєння.

– На ній більше косметики, ніж на учасниці конкурсу краси, – палко заявив Гантер, і його повідомлення було очевидне: Ти мати. Роби щось. Борися з пубертатом.

– Це краще витерти губкою, – сказала йому Джуліана.

Гантер розгублено подивився у відповідь – хіба вони про це говорили?

Джуліана кивнула на калюжу.

– Оцю пляму на стільниці, – люб’язно пояснила вона.

– Ми не можемо дозволити їй піти до школи в такому вигляді, – наполягав на своєму Гантер. – Її виженуть. Нас звинуватять у створенні загрози для суспільства.

– Ні, не виженуть, – відповіла Джуліана. Вона залишила спроби начисто витерти обличчя Ґаррета й відпустила його. Хлопчик рвонув до брата продовжувати ламати те, що вони почали вранці. – Це лише блиск для губ.

– У неї чорнющі очі. І на щоках не видно веснянок. Вона замазала їх якоюсь… якоюсь мазюкалкою .

– Усі дівчата в її класі так ходять, Гантере. Цим вони і займаються: фарбуються цілими днями.

– Тоді як вони відтирають свої обличчя? – вимогливо запитав Гантер. – Дротяною губкою? Піскоструєм? Не думаю, що те, що «всі інші дівчата так ходять», може стати за виправдання.

– Ти говориш мовою ультиматумів, – зауважила Джуліана.

Гантер уперто виставив підборіддя.

– Хочеш розрубати гордіїв вузол, – продовжила вона. – Повернутися зі щитом або на щиті.

Він розвів руками.

– Ти про що?

Джуліана з поблажливим виразом поставила перед чоловіком його сніданок.

– Я навчилася вступати лише у бійки, в яких можу виграти, Гантере, а в решті випадків просто пускати справи на самоплив. Елла не завжди так густо фарбуватиметься, повір мені. Просто зараз вона хоче мати такий вигляд, як усі дівчата в її класі. Коли ж піде до старшої школи й побачить доросліших дівчат, то захоче мати такий вигляд, як вони .

Він зітхнув.

– Я просто сумую за нашою маленькою дівчинкою. Чи не існує якоїсь пігулки, яку ми могли б їй дати, щоб вона знову стала такою, як була? – Вочевидь, Гантер хотів пожартувати, але його обличчя відображало непідробне збентеження тим, що дитя у капцях-кроленятах, яке раніше заповзало до нього на коліна, аби послухати казку, тепер поводиться так, наче усе в її батькові обпікає її кислотою.