Брюс Кемерон: Ідеальне Різдво для собаки

– Боже мій, тату, ти руйнуєш моє життя! – заверещала Елла, і її обличчя скривилося, наче від удару струмом.

– Не розумію, – промовив Гантер, бо справді не розумів. – У чому проблема?

– Проблема? – вимогливо перепитала Елла. – Гадаєш, моє життя ще недостатньо складне? Ти знаєш, через що я проходжу? Хіба ти не розумієш, що моєму поколінню важче, ніж будь-якому іншому поколінню в історії світу?

Гантер зачекав кілька секунд, поки ця тирада луною відбилася у салоні автівки, смакуючи її зміст.

– Серйозно? – зауважив він. – А як же діти, які зростали в роки Великої депресії? Або якби ти жила в Німеччині за часів Гітлера? Або Пол Пота? [6] Лідер революції в Камбоджі, диктатор та військовий злочинець, що захопив владу внаслідок громадянської війни та встановив у країні тоталітарний режим у 1975–1979 рр. У школі взагалі вивчають Пол Пота? Чи ти думаєш, що я кажу про якийсь кухонний гаджет?

Побачивши, що Елла пильно дивиться на нього, Гантер самовдоволено всміхнувся.

– Гаразд, – розважливо запропонував він, – назви мені хоч одну причину, через яку вашому поколінню живеться гірше, ніж будь-якому іншому поколінню в історії світу, зокрема жертвам Іспанської інквізиції.

На обличчі Елли з’явився самовпевнений вираз.

– Це просто. Мобільні телефони.

Гантер кивнув і рушив з місця. В автівці запанувала тиша. Чоловік кивнув ще раз.

– Знаєш що? Ця відповідь настільки ідеальна, що тепер мені потрібен час гарненько її обдумати.

Елла побачила Брітні, яка розмовляла з Морґен, і рушила до дівчат із виразом самовпевненого обурення на обличчі.

– Знаєте, що мені щойно сказав батько? Сюди переїжджає один хлопець, якийсь придурок з Детройта [7] Найбільше місто в північному штаті Мічиган на кордоні з Канадою. , і тато каже, що я маю водити його по школі, наче я якась собака-поводир. І в результаті я застрягну з цим пришелепкуватим, а він, мабуть, вважатиме мене своєю найкращою подругою, і тоді позбутися його буде неможливо.

Подібні плітки притягували Брітні, як труп приваблював м’ясних мух. Елла з нетерпінням чекала вдаваного жаху на обличчі подруги, знаючи, що їй ця новина сподобалася. У цьому була вся Брітні. Плітки були її raison d’etre[8] Сенсом існування ( фр. ). . Із цим миришся, тому що вона найбагатша, найвродливіша, найпопулярніша дівчина у школі та найкраща подруга Елли на все життя.

Але, на подив Елли, Брітні майже ніяк не відреагувала. Вона злегка звела ідеально вискубану брову, показуючи, що почула, але більше – нічого.

Морґен пирхнула.

– Нудьга смертна, – промовила вона.

Елла з сумнівом глянула на Морґен, не впевнена, чому вона взагалі тут була. Морґен настільки очевидно обожнювала Брітні й хотіла бути нею, що Брітні ніколи не звертала на неї уваги, щоб (наскільки Елла розуміла) просто насолоджуватися своєю владою. У школі була одна королева, і вона вирішувала, кого приймати у свою компанію, а кого виганяти. То яким дивовижним чином Морґен тут опинилася?

Елла розвернулася до Брітні, намагаючись розібратися у ситуації, але порожній, презирливий вираз на обличчі найкращої подруги позбавив її сил. З огидним відчуттям, яке стиснуло її нутрощі, Елла відійшла, невпевнено рушивши в бік своєї шафки й відчуваючи на собі очі всіх восьмикласниць.

Відбувалося щось дуже погане.

Вінстед розумів, що означало, коли Татко різким рухом згортав книжку: щось має статися. Пес вирішив прикинутися, що спить, – він був не в настрої знову виходити на задній двір. Він чув, як скрипнуло крісло, коли Татко, буркочучи, насилу підвівся, глибоко вдихнув і повільно випустив повітря.

– Гей, друже, ти спиш?

Вінстед не зрозумів питання, але не почув нічого, що обіцяло б ласощі чи їжу, тож і далі лежав нерухомо, заплющивши очі.

– Ну ж бо, здорованю. Ходімо в гараж.

Вінстед не втримався; коли хазяїн, шаркаючи, рушив у інший бік кімнати, пес підняв голову, а потім, почувши, як відчинилися двері спальні, вистрибнув зі свого собачого ліжка. Його цікавість була просто непереборною, хоча він був майже впевнений, що Татко прямував до розсувних дверей, які вели на задній двір. Собака з радістю рушив би куди завгодно, аби лише разом із Татком.

На подив Вінстеда, місцем призначення виявився не задній двір. Татко перетнув кухню і підійшов до гаража. Тоді пес пришвидшився, прагнучи дослідити екзотичні запахи, які линули звідти.

Увімкнулося світло, і Татко зачинив за ними двері. Вінстед заходився обнюхувати низ сміттєвих баків і розвернувся, коли Татко почав стягувати важкий брезент, який голосно шурхотів. Щойно брезент упав на підлогу, ніздрі Вінстеда наповнив давно знайомий затхлий запах. Він підійшов до автівки і очікувально всівся біля дверей.