Брюс Кемерон - Ідеальне Різдво для собаки

У цілому, чимала жменя таблеток. Чи вистачить її для цього ?

Шукаючи ліки в іншій ванній кімнаті, Сандер випадково натрапив на ще один препарат: пакетик циталопраму – антидепресант, який, вочевидь, потайки приймала Джуліана. А що, якщо додати і його до цієї суміші? Мабуть, це спрацювало б, але думка про те, якою винуватою почуватиметься його невістка, була чоловікові огидна.

Почувши тихий знайомий звук, Сандер розвернувся. Вінстед підвівся зі своєї собачої лежанки, підійшов до ванної кімнати й зараз стояв у дверях, дивлячись на Сандера старими, проникливими очима.

– Привіт, Вінстеде, – лагідно промовив Сандер.

Він пильно подивився на свого собаку, який у відповідь витріщився на хазяїна. Здавалося, глибоко в Сандерових мізках відбувалися якісь складні підрахунки й у фоновому режимі оброблялися величезні обсяги даних. Було би легше ковтнути пігулки, не думаючи про те, що він робить. Просто зробити це.

Чоловік уявив, як Вінстед віддано спостерігає за ним, проводжаючи свою людину зі світу смертних. Сандер вирішив, що зробить це у своєму кріслі, щоб його рука могла лежати на голові Вінстеда. Він покине це життя, торкаючись свого найкращого друга. Чи, можливо, покличе пса до себе на ліжко, ляже на спину, а Вінстед покладе голову йому на груди, і він обійме вовкодава рукою.

Коли він відійде, чи зрозуміє це Вінстед? Його тіло не рухатиметься. Чоловік уявив, як його собака схвильовано тицяє у нього носом, намагаючись розбудити й дедалі більше впадаючи в паніку. Пес скавчить, облизує обличчя Сандера, голосно виє, благаючи людей прийти на допомогу.

Але на той час Сандеру вже неможливо буде допомогти.

Від цієї думки старий здригнувся. Він був не готовий, ще ні. З хрускотом у кістках чоловік став навколішки перед собакою, простягнув руки і обхопив його голову долонями.

– Добре, друже, – хрипко промовив Сандер. – Не сьогодні.

Чоловік нахилився до Вінстеда, і пес лизнув хазяїна в щоку. Це зламало Сандера, цей собачий поцілунок зламав його, і він, міцно обхопивши свого найкращого друга, заридав, зарившись обличчям у шорстке собаче хутро.

Наступного ранку Джуліана стояла біля плити. Вона любила куховарити. Коли жінка була в настрої, то готувала фейжоа́ду – страву з чорної квасолі та свинини за рецептом її матері – або своє улюблене боу де ке́жо – бразильський сирний хліб. Винагородою за її зусилля ставали Гантерові поплескування по власному животі – несвідомий жест, який Джуліані здавався дуже милим. Сандер ніяк не коментував, але завжди доїдав усе, що поставила перед ним невістка. Трійко ж її дітей від таких страв крутили носом, наче їжа три тижні провела в дорозі й зіпсувалася.

Сандер. Джуліана вивчила, яку саме яєчню він любить, і її приготування дійшло до такого автоматизму, що жінка ідеально готувала її за суворо визначеним порядком, ніколи не роблячи подібного для інших своїх членів сім’ї. Секрет був у тому, щоб перед самим закінченням полити яйця вершковим маслом, на якому вони смажилися. Зазвичай Джуліана без заперечень виконувала цю процедуру, але сьогодні вранці це її дратувало, як дратувало останніми днями все навколо.

Вона почула, як на кухню, раніше, ніж за їхнім постійним графіком, зайшов Гантер.

– Я віднесу татові його сніданок, – проголосив він таким тоном, наче насправді казав: «Зараз я увійду до палаючої будівлі і врятую сиріт, а потім засную для них стипендіальний фонд».

Він узяв тацю, коли Джуліана вправно поклала бекон поруч із ідеальною яєчнею та ідеальним тостом.

– Він так нічого і не зрозумів, – пробурмотіла Джуліана собі під ніс, коли чоловік вийшов.

– Що? – спитала Елла, яка зайшла на кухню.

– Просто розмовляю сама до себе, люба, – відповіла Джуліана.

– Ти так говориш, наче це нормально. Але, окрім тебе, цього ніхто не робить, мамо, – звинувачувально промовила Елла. Дівчина рушила до кухонного стола, щоб узяти тацю Сандера, а тоді спантеличено глянула на матір.

– Сніданок дідусеві поніс тато, – пояснила Джуліана.

Елла вирячила очі, ніби Джуліана сказала, що її батько щойно народив дитину. Втім, дівчина швидко отямилася і сіла за стіл, дістаючи свій мобільний.

– Отже, мамо, нам слід завести собаку, – оголосила Елла. – Я склала список причин, чому це варто зробити.

– О, люба.

Очі дівчини спалахнули.

– Ти можеш хоч раз вислухати мене? Я не маю друзів! Мені потрібен собака!

Джуліана похитала головою.

– Зараз не найкращий час.