Брюс Кемерон - Ідеальне Різдво для собаки

У початковій школі вони були королевами втрьох: Софі, Елла та Брітні. Втім, переїхавши до свого нового будинку, Елла опинилася далі, ніж за кілька кроків від їхніх домівок. На дружбі з Брітні це не позначилося, але Софі чомусь усе далі й далі випадала з їхнього кола, наче пливла в човні, який повільно відносив її від берега.

Здавалося, Софі забула, що восьмий клас – це укладання швидкоплинних, невдалих союзів з різними ворожими угрупованнями, ножі у спину та осудливі плітки. Якимось незрозумілим чином Софі вдавалося безтурботно пливти за течією життя, не зважаючи ні на що. Абсолютна протилежність Брітні.

– Ти бачила її? – спитала Елла, наче Софі могла читати її думки. – Я маю на увазі Брітні. Вона не відповіла на моє повідомлення.

– Вона десь тут, – знизавши плечима, відказала Софі.

– Ясно. – Елла роззирнулася коридорами, але Брітні ніде не було видно.

– Рада, що знову повертаються уроки фізкультури, – м’яко промовила Софі. – Давно пора.

Елла витріщилася на подругу. Чому Софі згадала про це ? Вона знає ? До уроку фізкультури лишалося трохи більш як дві години, а потім її життя скінчиться.

– Що ж, – безтурботно сказала Софі, – побачимося пізніше.

Елла розвернулася і попленталася на перший урок. Нагадування Софі серйозно похитнуло вежу самообману, що її збудувала дівчина. Урок фізкультури таки відбудеться. Елла більше не може прикидатися, що це не так.

І на довершення цього ідеально жахливого ранку через хол пропливла ідеальна Брітні, нібито не помічаючи хлопців навкруги, які захоплено стежили за кожним її рухом. Саме це її густе, сяюче біляве волосся, високі вилиці та прекрасні великі темно-карі очі робили з людьми.

– Отже, – привіталася Брітні. – Що вона хотіла?

Вона. Брітні, зі своєю модельною зовнішністю, вочевидь, тепер геть зневажала їхню подругу дитинства, і в Елли було огидне відчуття того, що вона знала причину.

– Схоже, сьогодні урок фізкультури все-таки буде, – слабко промовила Елла.

– Схоже, буде, – погодилася Брітні.

Наче у цьому взагалі не було нічого особливого.

Технічно Гантер не дуже запізнився, хіба що йому знадобилося вісім хвилин, щоб знайти місце, де припаркуватися, і ще п’ять, щоб дійти до ресторану. Звісно, Джуліана вже була на місці й читала меню. Мабуть, вона приїхала раніше й подумки віднімала десять балів за кожну хвилину його запізнення. За Гантеровими підрахунками, на цю мить він втратив у цьому шлюбі сімдесят мільярдів балів.

– Привіт, люба, – трохи захекано промовив він. – Вибач, що запізнився. Я думав, що в мене купа часу, але потім затори…

Джуліана відмахнулася від його вибачень.

– Хіба ти вранці був не в пальті? – спохмурнівши, спитала вона. Гантер безпомічно опустив погляд на свій піджак. Не дивно, що йому було так холодно, коли він проштовхувався тротуаром крізь натовп.

– А, так. Напевно, я залишив його на вішаку у своєму кабінеті. – Він сів за столик. – Чесно кажучи, я думав, що ти сильніше розсердишся, що я змусив тебе чекати.

Жінка серйозно подивилася на нього.

– То отакою ти мене бачиш? Противною злюкою?

– Гм, ні, – пробурмотів він, хоча зазвичай вона здавалася Гантеру вкрай роздратованою, коли таке траплялося. – Я просто знаю, що ти не любиш, коли тебе змушують чекати. – Ось. Це здавалося безпечним поясненням. Гантер роззирнувся навколо. Його не дуже цікавила естетика оформлення ресторану. Для свого проєкту він найняв професіоналів, які добиратимуть кольори та дизайн. Але чоловіка інтригувало планування будь-якого місця, де меблі могли підвищувати або знижувати ефективність роботи. Цей ресторан, здавалося, схилявся до останнього: тісний простір був настільки переповнений столиками, що це ускладнювало роботу офіціанта, який маневрував між ними. Гантер почав вираховувати компроміс між а) наявністю більшої кількості посадкових місць для більшої кількості гостей та б) обмеженим доступом для офіціанта, через що вповільнюється обслуговування, а отже, рідше відбувається зміна гостей за столом.

– Про що ти думаєш? – спитала Джуліана.

Гантер глипнув на неї, не впевнений, що знає відповідь на це питання.

– Гм, – промовив він.

Джуліана кивнула, ніби це і справді була відповідь. Гантер вирішив перебігти на безпечнішу ділянку.

– Я справді захоплююся тим, наскільки ти організована, – сказав він їй. Чоловік говорив абсолютно щиро – дружина була його Атлантом, і якщо вона розправить плечі, то вся родина впаде у прірву. – Ось чому ти була таким хорошим судовим адвокатом.