Ксеня Корчук - Кожен платить за себе

– Джулія! – О, Боже, невже це знову Толя, таке враження, ніби деякі люди просто створенні, для того, щоб руйнувати такі умиротворенні моменти цього життя. – Де ти пропала? – З посмішкою запитав Толік обнімаючи дівчину за талію, так ніби вони вже давно зустрічалися, але Джулія зразу ж забрала його руку.

«Невже це він питає за тих 5 хвилин, що я втекла, щоб відпочити від його нав’язливості?!»– На жаль, не сказала, а тільки подумала дівчина.

– Я … я хотіла іти до дому – на ходу придумувала Джулі.

– Тоді я тебе проведу.

– Не треба я на таксі.

– Добре, я зараз викличу таксі й поїду з тобою, щоб переконатися, що все гаразд.

Це був такий момент, коли людина немає часу на роздуми, що сказати, а рішення треба приймати вже і правильно. І коли її розум блукав у пошуках правильної відповіді, погляд наштовхнувся на Устима.

– Я йду з ним – на цих словах Джулія взяла Устима під руку, так ніби вони вже давно знайомі.

– Як тебе звати? – тихо і швидко запитала дівчина.

– Устим – така ж тиха була відповідь.

– Так, я йду з Устимом, нам по дорозі.

– Я думав… – розгублено почав Толя, він явно не чекав такого розвитку подій – може даси мені хоч свій номер телефону.

– Ой, мій номер якраз заблокований оператором, неправильно введений пін-код. Ну добре, ми пішли, трохи спішимо. Вибач, дякую за компанію.

– Може, ще зустрінемося? – з останньою надією в голосі сказав Толя.

– Може… колись…щасливо! – відповіла Джулі вже ідучи в протилежну сторону.

Не можна сказати, що Устим був щасливчиком по житті, але в той момент не дочекавшись ніяких лишніх рухів від Устима, удача сама взяла його під руку і повела на довгу прогулянку.

– Вибач, за це – трохи соромлячись своєї поведінки сказала Джулія – він просто такий нав’язливий. Я зараз викличу таксі.

– Я з радістю тебе проведу – спокійно відповів Устим, тоді коли в його голові вже горіли феєрверки від блискучої перемоги. – Помітно, ти вже втомилась від цієї надмірної уваги.

– О так, знаєш я й не планувала іти додому, але вернутися теж не зможу. Навіть з молодими не попрощалася. Вибач, я тільки подзвоню сестрі, що я пішла.

– Так, добре, я теж напишу.

Устим – Андрієві в skype:

«Я вже пішов, не дзвони мені й не пиши, забереш мій піджак».

Через хвилину дописав: «Забув, вибачишся перед Олею і Романом, що я не попрощався, придумай якусь серйозну причину».

Проводжання додому плавно переросло в довгу прогулянку. Їх спілкування було таким легким і цікавим, як між добрими друзями. Джулія побачила в Устимові веселого, відкритого і приємного хлопця. Устим у свою чергу помітив прекрасний внутрішній світ дівчини, який гармонійно співвідносився з її зовнішністю. І ось так, прогулянка додому переросла в 3 роки закоханості.

Як і кожна пара закоханих, наша теж мала своє «але» – розкішна дівчина з багатої сім’ї, яка зустрічалася з простим хлопцем. Як не як, а своєрідна нерівність інколи давалася взнаки. На певний час Джулії довелося забути про такі речі як: квіти на кожному побаченні, дорогі подарунки й вишукані ресторани, але вона любила Устима і ця жертва була для неї не такою ж великою.

Про те, що хлопець нічим не вирізнявся, знали і батьки Джулії, тому і сприймали це не серйозно – тимчасове балощі своєї доньки. І звичайно ж запрошувати в гості, щоб познайомитися ніхто не спішив. Одначе, без цього не обійшлося, при чому в дуже неординарний спосіб.

То був звичайний недільний ранок; батьки дівчини поїхали до своєї родини в гості та планували там залишитися на ніч. Відповідно і наші закохані зустрічали цей ранок разом – у Джулії. Але спокій вихідного дня раптово перервався:

– Джулі, вставай! – несподівано почувся голос мами дівчини.

Ці слова змусили за секунду підняти доньку з ліжка.

– О, Боже, Боже! Що робити? – схвильовано схопилася Джулія – Устим, вставай! – вона почала будити хлопця, але він спав, насолоджуючись солодкими снами.

– Вставай! Моя мама тут! – повторила дівчина, штурмуючи сонну фортецю подушкою.

– Що? Ти казала, що твої батьки за містом.

– Вже ні. Тобі треба іти.

– Джулі, дай мені свій фен, я не можу свій знайти – знову крикнула мама, а ситуація починала нагострюватися.

– Секундочку, – Джулі з поспіхом до Устима – вона іде сюди, давай через вікно.

Устим одягаючись:

– Там же нема балкону, може ще якісь варіанти.

– Добре – вона віддала решту одягу і буквально виштовхнула його в кімнату навпроти. Це була спальня її брата – Влада – русявого хлопця з зеленими очима, він вчився в мед академії, і планував у майбутньому стати великим хірургом. А в момент появи Устим, він спокійно спав у своєму ліжку.