Ксеня Корчук - Кожен платить за себе

– Правда? – з якоюсь ноткою надії в голосі спитала мама.

– Так, я надіюсь вони щасливі разом. І хто її чоловік?

– Та такий Олександр, ти, мабуть, його не знаєш-відповіла Марія Степанівна, і тільки хотіла повести, що він ніякий проти її прекрасного сина. Як на паузі її перебив батько:

– Кажуть велика шишка в нашій поліції, і ще готується стати нашим новим мером міста, через декілька місяців у нас вибори будуть.

«Ну ясно, це тобі не простий діджей на радіо» – подумав Устим. Не найкращі думки почали лягати в його голову і бажання допивати свій чай та продовжувати розмову вже не було.

– Я йду розпаковувати сумку. Дякую, мам. – хлопець встав з-за столу і пішов у свою кімнату.

Насправді, в нього ніколи не було звички розпаковувати свої валізи, в основному просто витягував ті речі, які йому потрібні. І цього разу нічого не змінилося – це був просто привід, щоб залишитися наодинці з власними думками і спогадами. Неважливо як давно вони розійшлися, але глибоко в душі Устим завжди чекав, що вони будуть разом. Дізнавшись про одруження дівчини, єдине, що залишалося зробити – це відпустити її і позбутися від спогадів, які їх об’єднували і поставали перед ним такими щасливими і яскравими.

Устим пішов прогулятися, але як сцени з фільмів, картинки з минулого поставали перед його очима. Навіть той спортивний майданчик, знайомий ще з дитинства, по-зрадницьки переніс його думки в той день, як він вперше побачив Джулі.

Недільного вечора, як правило, Устим грав з друзями в баскетбол. Він отримує м’яч, декілька секунд оцінює ситуацію на полі, щоб передати пас у «правильні руки», ще не встигає прийняти правильне рішення, коли біля їх ігрового поля появляються двоє дівчат, які проходили мимо. Устим ніколи не забуде того моменту, коли вперше побачив Джулі. Ця дівчина не змогла б пройти не поміченою. Її граційна хода заставляла обернутися кожного, легка блакитна сукня контрастно дивилася на смаглявому тілі, а вітер ніжно боровся з її акуратно укладеним довгим волоссям. Вона відносилася до тих жінок, якими захоплювався і таємно хотів кожен чоловік.

Приховати власне зачарування Устимові так і не вдалося – його погляд повністю застиг на молодій дівчині, а м’яч з його рук покотився в зовсім протилежну сторону, така реакція розвеселила дівчат, вони посміхнулися і проминули стадіон.

– Ей, ми тут граємо чи на дівок зазираємо? – претензійно крикнув Андрій, коли дівчат вже не було.

– А може, в мене тут важливіші справи – не знаючи, що сказати, відповів Устим.

Андрій підбираючи м’яч з землі:

– Краще грай, ця дівчина і так не твого рівня.

– А може я колись на ній одружусь.

– Так-так, звичайно – з неприхованою насмішкою відповів Андрій.

Образ Джулії дійсно надовго засів у голові Устима, він дуже хотів хоча б ще раз побачити ту дівчину в блакитній сукні. І все-таки удача повернулася до нього лицем.

Це було весілля його хороших друзів: Олі та Романа. Велике, пишне весілля, на якому Устим був зі своєю компанією.

– До речі, там твоя майбутня наречена, – жартома сказав Андрій, сідаючи за стіл – може хоч познайомишся.

– Про що ти говориш?

– Ти вже забув? Як ми грали в баскетбол.

– То тут є ця дівчина?

– Так, і зараз біля неї крутиться дуже багато хлопців – конкуренція ще та. Вона – Олі подруга. Якщо не пощастить познайомитись, то її звати Джулія.

Устим і правда планував познайомитись – підійшовши з якимось цікавим і дуже веселим жартом, але навіть самої можливості підійти, майже не було. Дівчина, як завжди, виглядала просто вишукано і кожна деталь її гардеробу була досконало підібрана. Відповідно уваги до неї було аж забагато, претендентів потанцювати чи просто поспілкуватися завжди вистачало. Особливо її оточив своєю увагою Толя – «надзвичайно красивий, дуже розумний, веселий і високоосвічений хлопець» – саме так про себе думав Толік, що думали інші, то це вже не мало ніякого значення. Він настільки перенасичував Джулію своєю увагою і лишньою турботою, що моментами це нагадувало переслідування, і тільки рівень культури дівчини не дозволяв їй прямим текстом відшити Толю.

Устим стояв надворі, він просто відпочивав від весільного шуму, думаючи ні про що. Джулія теж вийшла надвір, як не дивно, сама. Вона сперлася руками на поруччя імпровізованого балкончика, біля ресторану, між нею та Устимом була відстань всього декілька метрів. За час весілля їм так і не вдалося познайомитися через велику кількість прихильників, хлопець вже давно здався у своїх спробах підійти до дівчини. А тут всього декілька метрів, але коли він глянув на Джулію, то побачив у її погляді втому, просте бажання тиші та спокою. В якийсь момент йому навіть стало жаль дівчини, якій хотілося просто відпочити від надмірної уваги. Добре, цю можливість прийдеться опустити, просто непомітно насолоджуватися красивим жіночим силуетом під місячним світлом.