Марія Ткачівська - Тримайся за повітря

«Я потроху відходила від “наркозу” і вирішила плюнути на картання. Що трапилося – те трапилося. Моє заміжжя з Андрієм із самісінького початку було безглуздям. Я боялася, що не встигну спіймати життя за віжки, а довелося виходити на тупиковій станції. Тепер з Андрієм мене поєднували лише штамп у паспорті і кредит. Залишилося дещо збагнути в чоловічій логіці».

…Хвилини тяглися, як липке місиво, якому годі відчепитися від пальців. Здавалося б, що таке п’ятнадцять хвилин?!

Соломія підправила вишиту серветку на столику, присунула стару кришталеву вазу, на мить присіла у м’який фотель, та відразу підвелася. Ще раз покрутила серветкою. Ноги прямували то до вікна, то до серванту, то до книжкової шафи. Механічно торкнулася знайомих їй палітурок, мов клавіш. Що важило їй тепер чиєсь життя, приховане за цими сторінками. Сотні томів перечитаної класики такі близькі і такі байдужі… Про свою долю вона не написала б ніколи!

Старий настінний годинник відчеканював кожну секунду, рятуючи кімнату від тиші. Ніхто, крім сумного Розп’яття, не бачив Соломіїної тривоги.

За вікном шмигали автомобілі, залишаючи тільки гул, що тягнувся шлейфом за колесами. За ким тяглася і куди зникала Соломіїна думка? Десь туди, де є затишна стріха і тепло, яке треба нести в гніздо, а не виносити.

«Коли не ходиш у ліс, не остерігаєшся вовків. Я відчувала навколо себе непрохідні хащі. Стояла на пероні життя. Сама-самісінька! Знаєш, через що я досі прощала Андрієві? Через страх перед самотністю. Знала, як, де і коли народився цей страх, та як позбутися його, не могла навчитися впродовж стількох років. Аж тепер зрозуміла, що краще бути самотньою самій, ніж самотніми вдвох».

Соломія пішла відчиняти.

– Вклався у чотирнадцять! Хіба не вартий хоча б поцілунку в щічку!

– Тільки тоді, коли скажеш, що пришвидшив оберти Землі! – всміхнулася Соломія.

– Ну, показуй свою сукню! Клас! Колір тобі пасує. Здається, я вже бачив її.

– Хіба що на манекені! Вперше зустрічаю чоловіка, що пам’ятає гардероб жінки.

– Це своєї не пам’ятає, а чужої…

– Маєш рацію. Та на цей раз – помилився. Купила три дні тому, – всміхнулася Соломія.

– Бути винятком було б важче.

Соломії одразу відлягло. Сашкова поява – то був отакий промінчик, який не треба запалювати, бо він самозагорається! Не має ні маски, ні фальші. З’являється, щойно згадаєш про нього. Це – світло безкорисливої дружби, яке не вміє ні чужоложити, ні бути дволичним. Бо носить у собі серце, яке відігрівається від слова, а не від долонь.

Іноді буває, що не знаєш, як спрямувати розмову в правильне русло. Не наважуєшся торкнутися плеса, яке чекає на твоє весло. Чи не в цьому перевага дружби, що не треба шукати входи і виходи до чиєїсь душі. Справжнє вміє бути відвертим.

Сашко пройшов крізь вузький коридор до зали і вмостився на канапі. Запахло кавою. Соломія наповнила горнятка і сіла поруч.

– Це – тобі! – Сашко виклав на стіл коробку цукерок.

– «Асорті»! Як класно. Я вже сьогодні дві таких з’їла, хотіла знову до крамниці бігти.

– Допомагає?

– Ще б пак! За тиждень – три кілограми. Все по повній програмі: хто худне, а хто гладшає. – Соломія зручно вклалася в кріслі, поправила волосся і всміхнулася. – Скажи, Сашку, я – класна кобіта?

– …класна! – Сашкові очі полізли на лоба.

– Уяви, що ти – мій чоловік, – Соломія глянула на Сашка поглядом троянського коня.

– Ну, уявив, – відразу капітулював Сашко.

– Тепер уяви, що ти стрибнув у гречку.

– Ти що, до відстрілу готуєшся? – полегшено зітхнув Сашко.

– Готую статтю «Чоловіча логіка очима жінки», – жартувала Соломія.

– Тоді навіщо тобі мої очі? – уже не намагався вибратися із Соломіїних «нетрів» Сашко.

– Чотири бачать більше, ніж два. Ти відволікаєшся від суті. Краще скажи, чому чоловіка тягне до іншої жінки, коли у нього вдома класна кобіта, – перепинила його Соломія, заводячи в чагарі нечоловічої розмови.

– Знала, що запитати. Так, начебто я маю відповідати за гріхи всіх чоловіків.

– Сашку, я серйозно. Будь ласка.

– Гаразд, дай подумати. То тільки жінки кажуть, що ми всі однакові. З моєю самобутністю не так швидко зорієнтуєшся… Чого шукає чоловік? Мабуть, свіжого повітря.

– Я просила бути серйозним.

– Хіба я жартую? Чоловіки не люблять, коли їх несерйозно сприймають.

– Гаразд! А ще?

– Ще не люблять, коли їх повчають і прагнуть змінити. Люблять більше уваги. Бувають інші причини: ревнощі, брак турботи чи… звичка… тисячу інших мотивів, залежно від чоловіка. Соломійко, з тебе був би добрий суддя.