Сергій Батурин - Охоронець

Тоді, як і тепер, Тур не знав, як змінила його долю та бійка.

Гончарі побачили Тура в одязі княжого дружинника і одразу сховалися у натовпі.

Батько був мовчазний, але незвичайно ласкавий. Він дуже зрадів Туровим дарункам: вдягнув нові чоботи, уважно роздивився сувій тонкого полотна, який хлопець приніс матері. Він виставив на стіл принесеного сином пирога з дичиною, вперше налив Турові старого меду і звелів розповідати про своє життя. Слухав, ствердно кивав головою і сумно зітхав. Потім надів синові на шию оберіг на шкіряному ремінці — голову тура з опаленої глини.

У батьків була одна новина: вони купили козу.

Зранку Тур прийшов до Вовка раніше, ніж завжди, і побачив дивне: вчитель бився з Лавром. Вони довго нападали та захищалися, і жоден не міг ушкодити іншого. Нарешті Лавр спромігся вибити старого з рівноваги. У хлопця серце затріпотіло переляканим птахом: зараз учитель упаде! Але той, вже падаючи, якось зачепив десятника під коліно, і молодий богатир теж упав. Бійці, перекотившись спиною по землі, — однаково — подумав Тур, — знов опинилися на ногах один проти одного.

— Я тобі більше не вчитель, — сказав старий воїн. — Ти, Лавре, вже давно сам — справжній майстер.

Лавр обійняв його за плечі і щось тихо сказав. Тур почув лише: «В батька місце». Саме тепер вони помітили хлопця.

— Йди-но сюди, Туре! — вперше назвав його справжнім ім’ям Лавр. Не «теля», «воїн», «отрок», а — Тур. Той підійшов. Суворо подивився на нього десятник:

— Післязавтра огляд. Не зганьбиш слави нашого вчителя?

— Гіршим за інших не буду, — намагався впевнено відповідати той.

— Не бачив ти ще тих інших, — заперечив бородань. — Це у молодшій дружині ти один. У старшій — багато. Є там один новачок — Ворон Хозарич.

— Ворон — гончар? — здивувався Тур.

— Знайомий з ним? — хитро примружився Вовк.

— Побити він з приятелями мене якось хотів.

— Он як? — зацікавилися обидва старших. — То побив?

— Я їх усіх… Приятелям тим перепало: обоє скалічені. Цей же — ловкий та меткий, відступив — вся пика в юшці, але спини не показав. А мені й ніколи було — до кузні йшов.

— Саме тоді й помітили вас обох люди воєводи Претича, — сказав Вовк.

— А чому його звуть Хозаричем?

— Мати його — хозарська полонянка. А батько — відомий в Києві гончар.

— От він і буде твоїм суперником, — промовив Лавр. — А навчений він добрим воїном — сотником Вишатою. Бери меч, Туре, покажеш, на що здатний.

Спершу Тур трохи ніяковів, але вчителева наука не підводила, і хлопець почав битися сміливіше. Разів зо два десятників меч торкнувся його, але той рубав не по-справжньому, і такі рани були безпечними. Тур десятника так і не дістав. Зрештою, той опустив меч:

— Годі. Добрий з тебе учень. Тепер бери списа.

Коли іспити закінчилися, Тур спітнів, наче щойно вийшов із кузні. За звичкою втер піт рукавом, а в Лавра був для цього шмат тонкого полотна!

— Царградські витівки, — невдоволено сказав Вовк. — Ромеї і їжу руками не беруть — своїми ж перстами гребують. Виделки в них двозубі.

Молоді промовчали — у князя, хоч і не в щоденному вжитку, виделки вже були. Лише для того, щоб перевести розмову на інше, Тур запитав:

— А чому ми звемося — молодша дружина?

Лавр здогадався, що хлопець це знає, але підтримав його хитрість:

— Старша боронить уділ, молодша — особу князя. Піде князь в інше місто на княження — молодша піде з ним, старша ж залишиться. Та й пов’язані вони з уділом: землями, маєтностями, всяким таким… Хоч може й інакше бути. Але, якщо й обидві дружини підуть за князем, ми — його особисті охоронці. Поки хоч один з нас живий, князь має бути у безпеці. Зрозумів?

— Я ж тобі розповідав, — стиха промовив Вовк. Він теж здогадався.

Сотник Вишата був розлючений. Наче й мед на столі міцний, брага пінна, м’ясо соковите та духмяне, коровай пишний, а от все не до душі. Свічки воскові горіли йому погано, й ладин подарунок не милий.

А друзі-пияки просто дратують. Боярин Сіверко дебелою свинею розвалився, жере — аж упрів, руки від стола до рота так і літають — троє не вженуться. Свиня і є. Кнур чорнігівський. Та ти ж і не русич! Діди твої чорнопикі сівами звалися й кугурликали говіркою нелюдською. А під Русь потрапили — вже й русичі! І що це за назва міста вашого — Чорнігів? Київ — зрозуміло. Кия город. Новгород — новий. Переяслав — славу печенізьку там перейняли. А у вас: чорне — що?

А цей — норман. Волосся біле, очі безбарвні, як вода в калюжі, а чоло — червоніше за княжу багряницю; ковшів зо три меду вже здолав, от і розхвалився: і скальди їхні кращі за гуслярів, і риби у фіордах більше, ніж у Дніпрі, і дичина їхня здоровіша. А дракари — куди там нашим лодіям, — Море Мороку перепливають.