Любко Дереш - Остання любов Асури Махараджа

— Чим є зло, любий дядьку?

— Злом є все, що віддаляє тебе від розуміння своєї природи, Асуро. Все, що говорить, ніби існує причина і наслідок, діяч і дія. Все, що твердить, буцім існує хтось чи щось поза тобою. Зло багатолике, у нього багато голів. Під личинами щастя, любові, терпіння, смирення, жалю воно входить тобі в серце і роз’їдає тебе зсередини. Жахливі сумніви поселяються у твоєму розумі. Знай же — зло хоче, аби ти задумався, чи правильно ти живеш. І як тільки у тебе виникне найменший сумнів, воно тут же схопить тебе і з’їсть, як найпотворніший канібал із околиць імперії. Зло — це напівбоги, Асуро. Зло — це нерівність. Зло — це ієрархія. Як може хтось стверджувати, начебто знає більше, ніж інший? Це зло, Асуро. Як тільки хтось каже тобі, Асуро, що володіє істиною, убий його, тому що він — зло втілене. Немає істини, котру не можна було б заперечити. Немає ніякого остаточного знання. Немає ні знання, ні незнання, Асуро, це все — лиш коливання твого розуму, викликане зусиллями недругів. Немає й недругів, Асуро, є лише ти, який не вірить самому собі. Зрештою, немає й тебе, тож усі ці коливання порожні. Тоталітарні диктатури небожителів — ось справжня геєна вогняна. Ось хто поширює дезінформацію про пекельні світи, про плач і скрегіт зубів. Хіба тобі зле, Асуро? Хіба у тебе мало тут їжі, вина, достойних подруг? Хіба існують речі заборонені в нашому світі?

— Ні, дядечку, всього цього у нас предостатньо, і в нас дійсно панує цілковита свобода.

— Це рай, Асуро! Істинно кажу тобі, ти мав удачу народитися в раю.

— Любий дядьку, поясни, чому тоді наш рай називають підземним?

— Палиця коротка чи довга, Асуро? Цей камінь великий чи малий? Все залежить від того, під яким кутом дивитися на цей світ, любий племіннику. Для тих, хто обрав для себе муки совісті замість свободи, хто мучиться провиною, чиї комплекси залишаються на рівні трирічної дитини — для того наш край видається підземним. Для нас же — немає нічого кращого, ніж надійний захист земної кори над головою. Рай — це місце повної безпеки. Хіба може бути якась тривога у раю? Ні, рай повинен бути захищеним, так, як надійно захищений наш дім. Але, врешті-решт, що таке рай? Це тільки ще одне двоїсте слово, Асуро, ще один виток невігластва. Все є, як є. Все єдино, все нереально. Ось та мудрість, до якої повинен прийти в кінці життя справжній змій, гідний називатися наґом. Присвятивши своє життя боротьбі з невіглаством, поширенню культури та прогресу, такий шляхетний змій, проявивши звитягу, на схилі літ відходить від справ. Відійшовши, він починає вивчати давню мудрість і приходить до висновку, що все — марнота марнот. Всесвіт порожній, всі приваби, за якими гнались ми упродовж життя — лиш фантоми, а нас оточують тільки привиди.

— Дядечку Аді Гада, я чув, на планетах напівбогів Абсолюту поклоняються так, наче Він — жива істота. У чому тут діалектична помилка? Просвіти мене в цьому.

— Що таке абсолют, Асуро? Де є цей абсолют? Як звучить абсолют? Без насолоди немає страждання, без білого ми не знаємо, що існує чорне, а без конечного нам не пізнати, що існує нескінченність. Так само й абсолют можливий тільки поряд із відносним, а значить, він — не самодостатній. Тільки в тобі одному вся правда. Ти — остаточна істина. Вір у себе, поклоняйся собі, служи собі, слав себе, бо в тобі захована правда істини. Так ти впевнишся, що ти — єдина реальність, і розітнеш мечем розрізнення усі вузли прив’язаностей, о шляхетний. Така настанова зрілого демона, о досконало мудрий, прийми її в серце і більше ні над чим не думай.

У глибокій задумі повернувся Асура Махарадж до себе на планету. Розмова з дядьком вибила його з колії. Те, що розповів йому дядько, було для нього очевидною реальністю, з якою він і так стикався щодень. Однак дядькове пояснення, тим не менше, не принесло ні задоволення, ні відчуття полегшення. У голову стали пробиватися шалені думки, від яких Асурі було навіть ніяково.

Уже не знаючи, що й гадати, Асура Махарадж написав листа-блискавку Чапаці Чхорті з проханням скласти йому компанію в мандрівці на Землю.

— Ну розказуй, кузене, як справи, — тримаючись за його плечі, кричав з-за спини кузен Чапака. Вони стрімголов спускалися крізь атмосферні шари на поверхню Землі на невеликому спортивному вімані.

— Закохався, — перекрикуючи ревіння вітру, озвався Асура Махарадж, заходячи на крутий віраж. — Я знаю, ти в цьому щось петраєш, хочу спитати твоєї поради.