Любко Дереш - Остання любов Асури Махараджа

Дивлячись у цей велетенський отвір німої темряви, Асура Махарадж не раз задумувався про своє призначення. Навіть тоді, коли про заборонені книги та дослідження геть не йшлося, отвір у зовнішню пітьму навіював думки метафізичного характеру. Та й годі було від них утриматися — про що інше можна думати, дивлячись, як перед тобою розверзається безодня, де навіть чорнота не настільки чорна, аби перекрити глибоку, вичерпну відсутність усього, велике ніщо, котре позирало на тебе і наче запитувало: «Ти готовий до зустрічі зі мною?»

Хоч наґи й володіли практично невичерпним запасом сил і довголіття, все ж і їм доводилося залишати сповнені трепетних насолод пенати й вирушати туди, куди не ступала ще нога жодного картографа. Смерть була великою таємницею для нижньосвітніх філософів, й існувало стільки ж спекуляцій навколо неї, скільки й мудреців, що бралися давати на це запитання відповідь. Загалом же на Паталі суспільство було поділене на два великих класи — тих, хто вірив у вчення Наґарджуни [4] Індійський філософ і мислитель (І-ІІ ст.н.е.), провідна фігура в буддизмі Махаяни. , що свого часу спускався проповідувати пустотність дгарм, і тих, хто не вірив ні у що. Ті, останні, вважали, що з приходом смерті закінчується не стільки потік дгарм, скільки потік радощів і насолод, і скеровували свої життєві сили, аби урвати їх за життя якомога більше. Перші ж подібною жадібністю до життя не відрізнялися. Останніми роками їх залишалось усе менше, і дядько Аді Гада був одним із небагатьох аксакалів, представників старої школи, котрі самі ще пам’ятали Наґарджуну і силу його проповіді, слідували настановам патріярхів і сповідували золоті принципи «Сутри серця» [5] «Сутра серця досконалої мудрості» — одне з найбільш відомих джерел буддизму Махаяни. : немає ні страждань, ні причини страждань, ні шляху подолання страждань, немає ні пізнання, ні досягнення, ні недосягнення, ні старості, ні смерті, ні подолання старості й смерті. На них, таких, як Асурів дядько, тепер дивилися як на реліктів, нікому не цікавий анахронізм, старосвітських зміїв, що випали зі своєї епохи у новий, складний світ.

Дядько, відчуваючи, що має все менше розуміння в колі колег (сам він не одну тисячу років пропрацював у тому ж самому інституті, де тепер мав такі напади сумнівів його племінник), склав свої повноваження і переключився на благочинну діяльність. Йому виділили кілька планет для наглядання, і дядько займався тим, що допомагав заблудлим душам отримати необхідну їм порцію мук перед тим, як дарувати їм визволення у вічній пітьмі.

— Вітаю, любий племіннику, — озвався до Асури Махараджа його дядько, як тільки осіла курява, здійнята його віманою [6] Вімана ( санскр. ) — літаючий човен. .

— Мої поклони, дядьку, — Асура Махарадж виповз із вімани й покірно, склавши долоні в пошані, схилив голову перед старшим. Хоч така ввічливість уже виходила з моди, все ж Асура виростав у сім’ї з традиційними цінностями. — Пробач, що прийшов без попередження, дядечку. Маю пильну розмову до тебе і знаю, що тільки ти один здатен розрадити моє серце.

Дядько обійняв Асуру Махараджа й запросив до невеличкого столу під деревом. На пригірку перед Садами Зізнань дядько мав просту хатину із соломи. Лежанка, горщик, костур, пара мисок — оце й усе майно, що залишив собі дядько Аді Гада. Він завжди славився зреченістю, чим, безумовно, завоював авторитет серед колег. Тепер же, на схилі життя, дядько дозволив аскетичній натурі проявитися повною мірою. Аді Гада Пандит присвятив залишок свого життя зближенню з вічним. Позбавлення зовнішніх атрибутів, котрі би нагадували про його причетність до певного соціального укладу, було частиною його шляху.

— Сідай, любий Асуро, — припросив його дядько, вказуючи на місце навпроти себе. — Що привело тебе в такому поспіху на ці околиці королівства?

— Любий дядьку, — звернувся до нього Асура Махарадж, склавши долоні в жесті прохання й згорнувши могутнього хвоста смиренними кільцями. — Великий неспокій охопив мій розум, відколи я задумався над тим, як я живу, над тим, як влаштоване наше суспільство і наука, і тим, які мотиви керують нашою цивілізацією. Що дужче намагаюсь я розібратися в хитросплетінні законів і правил, усталених у нашому світі, то більш заплутаним почуваю себе. Скажи мені, дядьку, що може заспокоїти мій розум, як мені повернути втрачену рівновагу? Я загубив свій розум у цьому складному світі, і більше не знаю, де правда, де брехня. Будь ласка, достойний родичу, просвіти мене. — Сказавши це, Асура покірно схилив голову.