Любко Дереш - Остання любов Асури Махараджа

Асура Махарадж не раз ловив себе на думці, що бути наґом — то, мабуть, чи не найбільше щастя у Всесвіті. Їх наука давно вже охопила межі космосу, і навряд чи для підземносвітніх науковців залишалася ще хоч якась таємниця у світобудові. Спираючись виключно на наукові дані, Асура Махарадж щоразу приходив до цього втішного висновку — кращої альтернативи, аніж народитися з могутнім тілом змії в підземному царстві, де не відчувається плин часу, розкошувати найвищими насолодами, які тільки відомі живим істотам, у Всесвіті просто не існувало. Десь там, на так званих вищих планетах, існували темні племена напівбогів і святих мудреців — ці нещасні, торкаючись лише до малої краплини багатств, доступних на Паталі, гадали, що спізнали, в чому справжня розкіш життя, відтак плодили хиби, збиваючи з шляху істинного себе та інших, страждаючи від заздрощів до більш успішних, прогресивних і, нікуди правди діти, значно щасливіших мешканців підземель.

Асура Махарадж співчував напівбогам, співчував і землянам. Він щиро хотів, аби їм жилось краще. Однак, відколи він відкрив зірку на ім’я Даша, впевненість у тому, що він справді має що запропонувати варварам навзамін, сильно похитнулася.

Асура Махарадж, сповнений жалю за незрозумілим, відкрив інкрустовану капсулу з листом від кузена. Сьогодні увечері мала відбутися урочиста церемонія вручення статуеток «Золотий дракон» — найпрестижнішої нагороди за видатні наукові досягнення на Паталі. Збирався весь бомонд столиці, верхівка Патали поспішатиме сьогодні в Опалову обитель, аби дізнатися, які наукові відкриття і звершення за останній рік змінюватимуть їх життя у майбутньому. Асурі Махараджу всьоме поспіль випадала нагода бути ведучим цієї пишної церемонії, і він, чесно кажучи, уже трохи втомився від свого щорічного обов’язку. Його інтерес до наукового і світського життя Бгоґаваті, столиці Патали, стрімко падав, і це турбувало Асуру Махараджа. «Ким я стаю? — думав він. — І що зі мною буде далі?».

«О достойний плекачу лози пізнання, дорогий брате, вклоняюся до твого могутнього хвоста, сповненого інтелектуальної відваги, — писав, як завжди, врочистим санскритом його кузен. — Як ти знаєш, наш проект із пошуком елементарних часток у коллайдері не потрапив цьогоріч у короткий список номінантів на «Золотого дракона». Однак смію запевнити тебе, що це — лише питання часу. Ще трохи, і міфічний бозон Гіґґса буде взято», — переконував його кузен, пам’ятаючи, вочевидь, як скептично оцінював Асура Махарадж цю вигадку з елементарними частками. — Однак, хочу сказати, що твоє дослідження емоційного випромінення землян зазнало серйозної критики на останніх слуханнях й визнане неперспективним, тож із прикрістю повідомляю, що й твоє починання було знято з висунення на сьогоднішню премію…».

У них давно існувало щось на зразок конкуренції, й Асура Махарадж добре розумів, що ці слова кузен написав не без вкладеної в них голочки. Їх відділення в Інституті займалося тим, що продукувало ідеї, здатні протистояти пропаганді напівбогів, які продовжували сіяти свої безплідні міфології в свідомості землян. Незважаючи на те, що офіційно впродовж останніх п’яти тисяч років між верхніми й нижніми світами було сотворено мир, Земля й надалі залишалася полем битви між ними. Щоправда, тепер замість бойових слонів і колісниць використовувались ідеї та образи, а все ж важко було сказати, котра з воєн була більш кривавою — та, що точилась на полі бою, чи та, що відбувалась на екранах, сторінках і моніторах. У будь-якому разі, Асура погоджувався, що все має свою ціну, і просвітництво теж, тож деякі речі йому доводилось просто толерувати, і, як казали його колеги із Землі, «share» [2] Поділяти ( англ. ). .

Їх тримали в Інституті як особливу породу інтелектуалів — достатньо нахабних, аби породжувати справді божевільні ідеї, достатньо геніальних, аби в їхні ідеї могли повірити мільйони. Мільйони землян чекали на нові відкриття. Саме там, на Паталі, а не на Землі, вершилась так звана наука.

Культурна політика нижніх світів була простою, чистою і благородною — витіснити міфічну заразу з умів землян, повернути їм сяйво розуму, раціональність і здоровий глузд. Врешті, відкрити їх до поступу цивілізації і прищепити їм піднесені цінності розвинутих демонічних планет.

Те, що втілювалося в життя за допомогою тисяч і тисяч агентів, те, що розбивалося на сотні підпроектів, над якими працювали численні інститути Патали, починалося як захоплююча гра в колі наґів-інтелектуалів. Існували цілі змагання всередині їх Інституту — за найсміливішу ідею, здатну перевернути уявлення землян про світопорядок і, таким чином, вихопити ідеологічне лідерство у напівбогів, повернувши рупор оракула у свої руки. Маркша, Хройда, Дарвіна — приклади старшого покоління були сильними й переконливими, але молодим завжди хотілось сягнути далі, сягнути неможливого.