Олександра Шелковенко: Оповідання

А ще він вміє кохатися. Один з небагатьох у житті, хто довів мене до оргазму. Справжнього. Коли майже втрачаєш свідомість. Коли ти - вже не ти, не така. Коли на якись момент опиняєшся поза реальністю. І коли настільки добре, що не вистачає слів, щоб нормально це описати.

Таке стається дуже рідко, майже ніколи. Сьогодні, на приклад, не такий день.

Він, як завжди, ніжний. Цілує мене куди треба і як треба. Гладить мене руками - не замало і не забагато. Знає, де і коли торкнутися...

Тепер - осінь. Ми - у машині і навколо - ліс. Ми не роздягаємося повністю: вже холодно, та й у будь-який момент може хтось з'явитися. Якись заблудлий грибник, чи, ще гірше, сільські хлопці з недопитою пляшкою горілки.

Він піднімає мою спідницю і знімає трусики. Його голова зникає під подолом. Він вміє, вміє. Лиже мене, цілує... І я заплющую очі. Відчуваю кожний його рух. І посміхаюся, від насолоди. Це так приємно!

Так мало чоловіків вміє робити це як треба. Та й навіть жінок...

Я починаю стогнати. Майже як у порнофільмах, тільки по справжньому. І він розуміє, чого мені хочеться. І робить все можливе...

Я відчуваю його палець на своєму анусі. Він не заходить у середину - просто масажує ззовні. Так зараз і треба.

Його губи граються моїм клітором. Язик ходить зверху до низу, зупиняючись саме там, де мені цього хочеться.

Я кінчаю.

Він перегортає мене на живіт. Спідниця задирається на спину. Стоячи рачки, я бачу, як він спускає брюки і дістає член. Це мене збуджує.

Він вкриває мої сідниці поцілунками. Легенько торкається губами моїх губочок. Потім входить у мене. Він рухається рівномірно і впевнено. Не поспішає і не уповільнюється занадто. Знає, що і як я люблю.

Я кінчаю раніш від нього. Він ще напружений.

Я поправляю спідницю. Потім знімаю з нього презерватив, вкритий моїм соком, і беру його член до рота. Він кінчає швидко. Я ковтаю його сперму - мені подобається її смак.

– Тобі добре зі мною? - питаю я його, поки ми їдемо до міста.

– Дуже, - відповідає він.

– Я тобі подобаюся?

– Так.

За вікнами - сіре небо і золоті дерева.

– А ти хотів би, щоб я завжди була біля тебе? - насмілююся я.

Він уважно дивиться на мене.

– Але ж ти знаєш, що це неможливо, - відповідає він. - В кожного з нас своє життя...

Знайома пісня.

"В мене ніякого життя немає," - хочу сказати я. Але мовчу. Ніхто не любить плакс.

– Я хочу від тебе дитину, - раптом кажу я. "Дура! - лаю саму себе. - Цього не можна казати. Особливо тепер."

Але вже сказала.

Він знов дивиться на мене.

– Це правда? - здивовано питає він.

Я кажу, що так.

Він починає розповідати про відповідальність, про безсонні ночі, про брудні пелюшки та памперси.

Я не слухаю. В мене болить голова.

– Знаєш, я голодна, - кажу йому. Це також правда.

Ми зупиняємось біля якогось ресторану. Навіть не ресторану, а дешевої забігаловки, що якимось дивом збереглася з радянських часів.

– Будь ласка, дві порції грецького салату, - замовляє він. Він знає мої смаки.

– Га? - обзивається офіціантка.

Він терпляче повторює.

– А в нас тільки пельмені та кава, - повідомляє жінка.

– Пішли звідси? - пропонує він мені.

Але мене влаштовує таке меню.

Ми їмо пельмені.

– А де ж кава? - питає він.

– Зараз, - байдуже каже офіціантка.

Вона приносить два гранованих стакани зі світло-сірою рідиною.

– Що це?! - розлючується він, але я його зупиняю.

– Все добре, - кажу.

Я беру його руку у свою. Іншою піднімаю стакан і ковтаю.

Той самий смак.

Не знаю чому, але на очах в мене сльози.

– Що з тобою? - занепокоєно питає він.

– Нічого... Розкажи мені щось цікаве.

Він розповідає про свою подорож до Австрії. Я слухаю, посміхаюся жартам. Серце чомусь б'ється сильніше.

Допиваю каву і доїдаю пельмені.

Ми встаємо. В мене кружиться голова. Ступаю за поріг кафе і втрачаю свідомість.

Поступово приходжу до тями. Лежу на дивані, у великій кімнаті. Затишно. Де я? Потім пригадую: це його квартира.

Він підходить до мене.

– Тобі треба відпочити, - каже він. - Лікар сказав, що це звичайна втома...

Він приносить мені горнятко зеленого чаю. Поїть, наче дитину. Накриває ковдрою.

– Відпочинь, моя хороша...

І потім:

– Я буду у сусідній кімнаті. Якщо щось треба...

Вночі я прокидаюся. Мені вже краще. Тихо-тихо піднімаюся з ліжка. Нечутно відчиняю двері до його кімнати. Він спить. Обережно знімаю з нього ковдру. Він лежить на спині. Це добре...

Я відтягаю його труси і звільняю член. Відчуваю, як він напружується у моїх руках. Так, здається, достатньо...