Олександра Шелковенко: Оповідання

Було вже темно. Йшов сніг. Світили маленькі різнокольорові ліхтарики. Усі хатинки у селі були прикрашені до свята.

Але Мотрі не хотілося святкувати. Самотньо стояла вона під ліхтарем і думала про своє.

– Ой, мрієчко ти моя, мрія! - сумувала дівчина. - Не вдасться вже мені тебе здійснити! Заплакала Мотря.

Адже раптом... Гей! Чи то вітер у ясному полі віє? Чи то Дніпро великий шумить? Ні! Подивилася Мотря у небо - й очам своїм не повірила! Їде поміж зірками Дід Мороз на своїх санах! А поруч - Снігуронька. Керує Снігуронька оленями та й на Мотрю задивляється.

Раптом зупинилися сани. Опустилися вони до Мотриних ніг. Виходять Дід Мороз та Снігуронька до Мотрі.

– Здоровенькі були, дівчино ясно! - каже Дід. - Як тебе кличуть?

– Та це ж Мотря Кайдашенко, - каже йому Снігуронька. - Привіт, Мотрю!

– Вітаю і вас, любий Дідоньку Морозе та добра Снігуронько! - вклоняється Мотря.

– То ось воно як! - Дід Мороз радіє. - А чи була ти, Мотрю, чемною дівчиною?

Засоромилася Мотря, розчервонілася уся.

– Та була ж, була! - каже за неї Снігуронька. - Я її у чарівне дзеркальце бачила!

– То є дуже добре! - похвалив Мороз. - Ну то яке в тебе, Мотреньку, найзавітніше бажання?

Хотіла Мотря відповісти, але Снігуронька її випередила. Підбігла до Діда, та й шепоче йому щось на вухо. Подумав він.

– Ну, добре! - каже. - Адже це Новий Рік. А у Новий Рік здійснюються навіть найнеможливіші мрії. Ну, то роздягайся, Мотрю, та й сідай на моє сидіння.

Знов почервоніла Мотря.

– Але ж я змерзну, - сказала вона.

– Не бійся, - заспокоїла її Снігуронька. - Я тебе зігрію!

І вона поцілувала Мотрю у губи. І так тепло стало від того поцілунку. Аж гаряче! Відчула це Снігуронька, і почала її роздягати. Зняла з неї шубу, і шапку, і все інше...

Мотря стояла на снігу голою і босою, але холодно не було.

Снігуронька теж скинула з себе шубу. Тепер вона стояла поперед Мотрею зовсім голою. Їхні тіла зустрілися. Від Снігуроньки віяло приємною прохолодою.

– Яка ти тепла, - ніжно сказала Снігуронька і знов поцілувала Мотрю у губи.

Мотря насмілилася торкнутися її гарного тіла. Вона ніжно гладила нову подружку. Тонкі Мотрині пальці доторкнулися до Снігурчиної розкішниці. Розкішниця була без жодної волосинки!

– Ти теж це зробила? - не повірила Мотря.

– Тааак, - солодко промуркотіла Снігуронька, цілуючи її шию.

– Час вже починати! - проголосив Дід Мороз.

Не припиняючи поцілунків, Снігуронька посадила Мотрю у сани. Дід Мороз делікатно розвів її ноги. Він встав перед Мотрею на коліна і уважно подивився на її розкішницю.

– Яка вона в тебе гарна! - сказав Дід.

Він щось дістав зі свого великого червоного мішка.

– Що це? - злякалася Мотря.

– Це - чарівний епілятор. Він назавше очистить твою розкішницю від волосся.

– Ах! Нарешті моя мрія здійсниться!

– Здійсниииииться... - промуркотіла Снігуронька. Вона цілувала Мотрині груди. Її губи були ніжними, наче свіжий сніг.

Стоячи на колінах, Дід Мороз наблизив чарівний епілятор до Митриної розкішниці. Той зашумів. Мотря відчула приємні доторки до свого тіла. Вона аж затримтіла від насолоди. Хотіла подивитися на низ - що там робиться? Але не могла: Снігуронька обіймала її ніжно, але міцно. Вона не припиняла своїх солодких поцілунків.

– Ось і все! - оголосив Дід Мороз. - Жодної волосинки не залишилося! Але тепер треба згобити спеціальний чарівний масаж...

Він торкнувся розкішниці губами. Мотря відчула його прохолодний подих на своїх губках. Язик Діда Мороза жадібно відшукував її клітор.

Це було приємно, дуже приємно.

– Ааааххх!

Дід Мороз та Снігуронька водночас пестили її тіло. Тепла насолода сповнювала Мотрю. Вона знов застогнала... і втратила свідомість.

Мотря прокинулася у своєму ліжку. Був вже день. Годинник показував дванадцяту годину. Мотря подивилася навколо. Все було як завжди.

Невже це був лише сон? Але ні, не може бути!

Вона відкинула ковдру і зазирнула під трусики. Потім недовірливо помацала себе рукою.

Розкішниця була голою, зовсім-зовсім без волосся!

© Олександра Шелковенко (Саша Шло)

Я пам'ятаю, як ти вперше показав мені свій писюн. Це було у першому класі. Ти переплутав туалети і зайшов до дівчачого. Інші дівчата позакривалися, хто чим, а я не встигла. І ти побачив мене...

Мені було соромно. Я не знала, що робити, і сказала: тепер твоя черга.

І тоді ти показав мені...

Пахло лавандою і жасміном - то був аромат духів нашої прибиральниці Ганни Богданівни. Дотепер цей запах асоціюється в мене з тобою.