Олександра Шелковенко: Оповідання

– Тоді... Станьте передімною. Поруч один до одного.

Хлопці послухалися. Тепер вони стояли перед ліжком на повний зріст - усміхнені і раді, що на них дивляться. Іванко поправив коротке волосся. Михасик почав стріляти у Орисю очима.

– Я хочу бачити вас... цілком, - сказала та. - Зніміть ваші плавки!

Хлопці засмутилися. Зрештою, Михасик переборов сором'язливість. Він солодко посміхнувся і почав виконувати наказ. Орися побачила його прутень. Михасик хотів закрити його руками, але жінка не дозволила.

Іванко нерішуче стояв.

– Ну же! - наполягала Орися. - Ну добре, я тобі допоможу...

Вона підійшла до хлопця. Погладила руками його мужнє тіло. Торкнулася сідниць і... того пагорба, що так сильно випирав з-під плавок. Вона притулилася щокою до чоловічих грудей. Двома пальцями відтягнула тканину і зазернула під неї. Велетенський прутень був зігнутий у двоє. І як тільки він вмістився у такі маленькі трусики?

– Тобі нема чого соромитися, - ніжно заохотила Орися. Вона почала знімати з Іванка плавки. Прутень звільнився з полону. Він напівстояв, вражаючи Орисю своєю красою.

Орися поманила Михася і стала на коліна. Два прутні хиталися перед її очима. Вона взяла їх у руки. Такі могутні! Прямо-таки богатирські. Хіба ж не такі були у наших славетних козаків та гайдамаків минулого?

– Ви наче Залізняк і Гонта, - сказала вона хлопцям.

Ті засмутилися від компліменту.

Орися водила по прутням руками, відкриваючи та закриваючи шкірки. Вона роздивлялася блискучі гладкі голівки - і знов ховала ці перлини від себе. Їй подобалася ця гра. Нарешті вона звела свої іграшки разом і наблизила до них губи. Вона пестила їх одночасно - один та інший. То засувала до рота, то відпускала на волю, вкриваючи поцілунками. Її язик ніжив ці два велетні.

Іванко та Михасик стогнали від насолоди.

Прутні напружилися до максимуму. Орисі захотілося мати їх у собі, у середині. Не відпускаючи прутні, вона підвела хлопців до столу і сіла на нього, відсунувши у бік ведро з шампанським. Жінка розставила ноги і притягнула до себе прутень Михасика. Орися терла голівкою свої губочки, пестила нею клітор. Дівочий сік стікав на скатертину. Відчувши, що готова, Орися почала вводити прутень у себе.

– Ах! А-ах! - казав Михасик. - Проказниця... Шалунка...

Він важко задихав.

Міцний як залізо прутень увійшов до кінця. Михасик почав рухатися. І кожен рух був приємним.

– Ах, яка ти ніжна жінка, - шепотів він на вухо. - В мене такої ще не було! Ах, яка насолода!

Він рухався все швидше - ніби поспішав оволодіти її тілом. Потім різко вийшов і обдав спермою Орисін живіт. Біла рідина текла до низу. Орися зібрала її рукою у розтерла собі груди.

Настала черга Іванка. Той рухався повільно, але впевнено. Попри усю своє сором'язливість, попри усю наївність, цей хлопець легко вгадував, чого хоче жінка. Його великі блакитні очі ніби заглядали у середину Орисиною душі. І від цього погляду її сповнювала ще більша ніжність до цього казкового богатиря, до цього новітнього Вирвидуба.

– А! А-а! А-а-а-а! - стогнав він від насолоди при кожному русі жінки. І його прутень, мов античний таран, заглиблювався у середину - і майже повністю виходив геть, щоб, за мить, повернутися знов.

– А-а! Ще! Я хочу тебе! - кричав хлопець від насолоди. - Ааааааааааааааааааа!

І вони знесилено впали у обійми одне одного.

Михасик налив у бокали холодне шампанське.

Орися піднесла напій до рота і з насолодою ковтнула шиплячу рідину. Їй було добре!

Хлопці сиділи біля неї на ліжку. Вони поклали голови на її плечі.

Орисі захотілося заснути, прямо тепер, біля цих двох велетнів.

Але це було заборонено Правилами.

– Перепрошую, Ваш час вичерпано! - пролунав металевий голос з динаміка, що висів на стіні.

© Олександра Шелковенко (Саша Шло)

Мотря сумно подивилася на календар. Тридцять перше грудня. Ось і ще один рік позаду. А вона так і не втілила у життя свою мрію!

Мотря мріяла позбавитися волосся на розкішниці. Назавше... Є ж бо такі технології... Але лазер коштував дорого - починаючи від 300 доларів. Багато разів починала Мотря відкладати гроші. І щоразу, коли потрібна сума майже збиралася, ставалося щось непередбачене, що негайно вимагало грошей. І все доводилося починати з нуля.

Так вона й жила...

Мотря зазирнула попід подушку. 75 доларів! Скільки ж ще чекати?! Але вона вже знала відповідь. Все життя...

І так їй сумно стало! Так боляче!

Одягнулася Мотря якнайтепліше, та й вийшла на вулицю.