Олександра Шелковенко - Оповідання

Минуло тридцять років, але я не забула. Щоночі згадую той ранок, твій писюн і... тебе.

Вчора я зустріла тебе у тролейбусі. Ти майже не змінився - тільки підріс і почав лисіти.

Я запросила тебе до дому і пригостила зупою та чоколядою. Ти їв мовчки, з надхненням.

Потім приготувала для тебе чай з лаванди та жасміну. Ти випив.

Тоді насмілилася:

– Покажи мені свій писюн... як тоді...

Ти захитався. Потім рішуче підкорився.

Я відразу побачила зміни. За тридцять років твій писюн виріс, змужнів...

І ти терпляче чекав, поки я надивлюся на тебе.

А потім сказав: тепер твоя черга.

Я відвела тебе до туалету і показала все, що мала.

Ти дивився на мене сором'язливо і трохи налякано.

Раптом зізнався:

– Всі ці роки я думав лише про тебе.

Ми повернулися до кімнати, відкрили вино. І пили його, пили...

Зранку ти запропонував поцілувати мене. Я відмовилась і ти пішов на роботу.

А я залишилася.

Ну чому воно так у житті? Ось я - така гарна, така розумна, а щастя немає.

Зателефонувала подружці - в неї те саме. Зустрілися з нею, випили мартіні... І заплакали.

(c) Саша Шло

Коли я була маленькою, тато часто забирав мене з дитячого садочку. Ми разом гуляли у парку, а потім йшли до їдальні.

Це були найкращі моменти у моєму житті. Я сиділа поруч з татом. Він розповідав якусь історію, а я сиділа поруч і їла смачні пельмені, запиваючи їх кавою з молоком.

Цікаво: аж дотепер смак тої радянської кави асоціюється в мене з татом. "Кава" - то лише назва. За смаком це радше гаряче молоко. розведене водою. Щоправда, з легким кавовим присмаком. Дуже легким.

Можливо, це смішно. але навіть тепер, повз роки, ота бурда зі совкової їдальні здається мені найсмачнішим напоєм у світі. Може, через тата?

Він помер, коли мені було вісім років. З тих пір мені самотньо. Я люблю мою маму, попри всі наші щоденні сварки. Але це інше...

Жоден з цих чоловіків, що, після татової смерті, пройшли через мамине ліжко та життя, не залишив по собі ніякого сліду. Жодного з них я не могла назвати татом.

Свого першого хлопця я зустріла у чотирнадцять років. Як і слід чекати, він був старший від мене. У свої вісімнадцять він був зовсім ще дитиною. Це я розумію тепер. А тоді він здавався мені дуже дорослим, мужнім, і все таке. Лицарем на білому коні. А як же ж, курсант військового училища. Майже офіцер...

Він став моїм першим чоловіком. Це сталося на горищі нашого будинку. Будинок був старий, ще дореволюційний, тому горище було великим і навіть затишним. Ми кинули на підлогу його шинель...

Для нього це теж було вперше. Не буду вдаватися у подробиці, але нічого гарного з того не вийшло. Щоправда, дівочість я тоді всеж-таки загубила.

Потім були інші - досвідчені і не дуже, дорослі і зовсім ще підлітки. З деякими було добре. З іншими - так-сяк. Жодний мене не влаштовував. Кожного з них я підсвідомо порівнювала з татом - і ніхто не витримував конкуренції.

Мені двадцять сім. Не заміжня. Дітей немає. Симпатична...

Як то кажуть, все при мені, і попереду ціле життя.

Але мені вже не цікаво.

Я йду на кухню. Розводжу молоко водою. Додаю трохи кави - зовсім трохи! Підігріваю і п'ю. Знайомий з дитинства смак: кава з радянської їдальні. Навіть смішно.

Ніхто з друзів не знає про ці мої "гастрономічні експерименти". У цьому є щось недозволене. Щось, про що не варто казати. Це трохи як мастурбація - але значно інтимніше. Про мастурбацію я іноді говорю з подружками чи коханцями. Про це - ніколи.

Я пробувала зустрічатися з жінками. Нічого цікавого. Є ніжність, є приємні моменти, але... весь час бракує чогось. Чогось головного. Не іронізуйте: я не маю на увазі член. Члени можуть бути і штучні. Бракує якогось... почуття? Не знаю, як пояснити.

Ось що смішно: щоб мене спокусити, чоловікові достатньо було б пригостити мене кавою-з-їдальні. Того б вистачило на всі сто. Натомість, вони купують шампанське, лікери, а якщо й замовляють каву, то справжню - міцну і якісну.

Втім, мені байдуже, і я йду з кожним, хто не встиг показати себе повним ідіотом чи жлобом.

Йому близько сорока. Одягається зі смаком. Освічений, делікатний. Розведений два роки тому. В нього двоє дітей, що залишилися з його колишньою. Він забирає їх на вихідні.

Ми зустрічаємось по буднях. Вечеряємо у якомусь кафе. Якщо добра погода, сідаємо на його машину і їдемо поза місто. Гуляємо лісом. Коли набридає, повертаємося до машини і кохаємося.

Мені подобається з ним. Він добрий і завжди готовий вислухати. Проте не мямля і вміє постояти за себе... і за мене.