Нуала Еллвуд - Секрет дому на озері

– Лізо, невже ти насправді така дурепа?

Я повільно видихаю, намагаючись прогнати його голос зі своєї голови. «Треба чимось себе зайняти, – кажу я собі, – бо збожеволію». Я нахиляюся, аби забрати порожню пачку з-під учорашніх чіпсів та обгортки з-під сосисок у тісті, викидаю їх до пакета, зв’язую його ручки, тихо виходжу з кімнати і прямую до кухні.

Мій тато завжди казав, що все завжди має кращий вигляд у денному світлі, що світанок дає відповіді на питання, які здаються нерозв’язними посеред ночі. І коли я заходжу до кухні, що в ранковому світлі не така вже й жахлива, я згадую його слова. Кладу пакунок зі сміттям на стіл, роззираюся довкола. На стінах по периметру кімнати висять криві полиці, у яких такий вигляд, ніби їх було зроблено зі старої гілки дерева. Як і на полицях при каміні, на них панував безлад. Чого там тільки не було – купи баночок та коробочок, старі свічки, пензлики та знову якісь пляшечки з антисептиком. На одній із баночок написано «Порошкове молоко». Діставши її, я бачу на етикетці застереження: «Вжити до 01.08.2003». Термін зберігання минув іще п’ятнадцять років тому. Коли я дивлюся на цю дату, мені знову скручує живіт. Рік смерті мого тата. Уже вдруге, відколи я сюди приїхала, ця дата трапляється мені на очі. Ви що, знущаєтеся з мене?

– Не піддавайся темним думкам, – бурмочу я собі під носа, ставлячи баночку назад на полицю. – Не втрачай зосередженості та чіткості думок.

Я прямую до дальньої частини кухні, де вчора помітила ту дивну конструкцію. Розумом я приймаю, що це повинна бути піч, хоча вона і розкарячена на всі боки, так ніби хтось її зліпив зі старого брухту. У ній є димар, на дні якого стоять закопчений чавунний чайник, важкий дворучний казан для готування та старомодна праска. У нижній частині печі розташовані дверцята – гадаю, туди слід підкидати дрова; коли я намагаюся цю заслінку відкрити, виявляється, що вона ледве рухається через застиглий жир та бруд.

Я глибоко зітхаю та намагаюся уявити, як можна перезимувати в цьому місці без якогось опалення. Треба якось розтопити цю піч. Але як, в біса, це зробити? Я стою та дивлюся на неї – і знову в голові моїй спливають слова Марка, які він сказав мені того вечора, коли до нас на гостину завітали Бет і Гаррі. Я була вагітна Джо, і щоранку мене страшенно нудило. Аж раптом він надумав запросити до нас у гості друзів. За інших обставин я була б цьому лише рада. Ми з Бет познайомилися у вісімнадцять років. Ми часто спілкувалися протягом першого семестру в університеті й дуже швидко стали нерозлийвода. Я тоді була ще тією тусовницею, яка ніколи не відмовиться від келиха вина або нічної гулянки в клубі. Людям стороннім, напевно, здавалося, що в мене у житті немає жодних турбот, але Бет зуміла побачити, що за цим ховається. Одного разу, коли ми сиділи у дешевій італійській забігайлівці за пляшкою Merlot та пастою за 5 фунтів, я розповіла їй про смерть свого батька, а вона – про те, як померла від раку її мама, коли Бет виповнилося всього п’ять років. Ми поділилися одна з одною цими важкими історіями – і з цього почалася наша дружба, яка цілі два роки здавалася непорушною. А потім я зустріла Марка, і наша дружба відійшла на другий план. Як на мене, можна впевнено сказати, що Марк моїй подрузі не сподобався, але я себе втішала тим, що вона просто заздрить, що я знайшла такого привабливого чоловіка, як Марк, тоді як вона, шукаючи свого «єдиного», спромоглася лише на випадкових партнерів на одну ніч. Як же я помилялася. Я пам’ятаю вираз її обличчя того вечора, коли вона сиділа і слухала, як Марк критикує мене. Вона знала. Вона одразу все зрозуміла. Чому ж я її не слухала?

Щодо Марка, то йому, здавалося, була байдужою неприязнь з боку Бет. Можливо, тому, що він з нею майже і не говорив. Його цікавив новий чоловік Бет – Гаррі. Гаррі був адвокатом, який спеціалізувався на майновому праві. Як агент з нерухомості та потенційний забудовник, Марк бачив у Гаррі людину, яка може бути корисною. Саме на цьому ґрунтувалися всі його дружні стосунки: чи корисна людина, чи ні. А я… я була його тендітною квіткою, людиною, завдяки якій він почувався корисним, головним.

Того вечора він умовив мене приготувати печеню. Він чудово знав, що я і в найкращі часи готувала не дуже, а про період, коли мені дошкуляла нудота, годі й говорити. Але він зауважив, що це ж моя подруга – Бет – прийде, тож я мушу щось приготувати.

– Смажена курка, – сказав він, розгортаючи кухарську книгу, – це смачно і просто, Лізо. Треба просто дотримувати рецепту.