Анджей Сапковский - Відьмак. Сезон гроз

Майстра Дегерлунда було розміщено ad interim [37] Тимчасово ( лат. ). у місці секретної локалізації, де він лікується й продовжує свої дослідження.

Вважаючи справу закритою, ми прагнемо звернути увагу Капітулу на констебля Торквіля, що проводить слідство в справі інцидентів у Темерії. Констебль Торквіль, підвладний бейліфа в Горс Велені, знаний як сумлінний функціонер та палкий захисник права, у справі вищепойменованих інцидентів виказує зайве завзяття та йде рішуче невластивим, з нашої точки зору, слідом. Належало б вплинути на його начальників, аби вони трохи той запал угамували. А якщо це не матиме наслідків, варто було б продивитися дані констебля, його дружини, батьків, дітей та далеких родичів під усіма поглядами на життя особисте, на їхнє минуле, можливі злочини, справи майнові та сексуальні вподобання. Ми пропонуємо контакт з адвокатською конторою «Кодрінгер і Фенн», чиїми послугами, як можемо нагадати Капітулу, користувалися ми трьома роками раніше з метою дискредитувати й компрометувати свідків у так званому «зерновому скандалі».

Item, ми прагнемо звернути увагу Капітулу, що в цю справу виявився, на жаль, вплутаний відьмак, що зветься Ґеральтом із Рівії. Він мав безпосереднє відношення до інцидентів у поселеннях; ми також маємо підстави припускати, що пов’язує він ці випадки з особою майстра Дегерлунда. Також і цього відьмака належить утихомирити, якщо він почне надто глибоко копатися в цих обставинах. Звертаємо увагу, що асоціальна позиція, нігілізм, емоційна нестабільність та хаотична особистість згаданого відьмака можуть спричинитися до того, що одного застереження може виявитися non sufficit [38] Недостатнім ( лат. ). й виявляться необхідними екстремальні засоби. Відьмак є під нашим постійним наглядом, і ми готові подібні засоби застосувати, якщо, звісно, Капітул це схвалить та рекомендує.

У надії, що це пояснення виявиться для Капітулу достатнім для закриття справи, bene valere optamus [39] Бажаємо доброго життя ( лат. ). та залишаємося з найвищою повагою

за дослідницьку групу комплексу Ріссберг

semper fi delis vestrarum bona amica [40] Завжди краща ваша подруга ( лат. ).

Бірута Анна Маркветта Ікарті manu propria [41] Власноруч ( лат. ).

— Саме вчасно, — похмуро сказав Франс Торквіль. — Устиг ти, відьмаче, точнісінько на видовище. Зараз почнеться.

Лежав він навзнак на ліжку, блідий, наче побілена стіна, із волоссям мокрим від поту та приклеєним до лоба. На собі мав тільки полотняну сорочку з льону, яка відразу навіяла Ґеральтові думки про ту, у якій у гроб кладуть. Ліве стегно, від паху аж до коліна, обгортала просякнута кров’ю пов’язка.

Посередині кімнати поставлено було стола, накритого простирадлом. Низький типчик у чорному каптані без рукавів викладав на стіл інструменти: по черзі, один за одним. Ножі. Кліщі. Долота. Пилки.

— Одного мені шкода, — заскреготів зубами Торквіль. — Що дістати я їх, сучих синів, не зумів. Воля богів, не писано мені те було… І вже не буде.

— Що сталося?

— Те саме, суча лапа, що в Тишах, Роговизні, Сосниці. Тільки що нетипово, на самому краєчку пущі. І не на галявині, а на шляху. Наскочили на подорожніх. Трьох убили, двох дітей вкрали. Треба ж такому було статися, що я із загоном поблизу був, відразу пішли ми в погоню, майже наздогнали їх, бачили вже. Двійко дуболомів великих, як бики, та один потворний горбун. І той ото горбун з арбалета мене й дістав.

Констебль зціпив зуби, коротким жестом указав на забинтоване стегно.

— Я наказав своїм, аби мене полишили й тамтих гнали. Не послухалися, паразити. І ось результат: ті втекли. А я? Що з того, що врятували мене? Коли мені тепер ногу відріжуть? Краще було б мені, сука, там подохнути, але ще побачити, як ті станцюють у петлі, перш ніж очі б мої згасли. Не послухалися наказу, гадські діти. Тепер, оно, сидять тамочки, соромляться.

Підвладні констебля справді окупували лавку під стіною, як один, із похмурими пиками. Товаришила їм аж ніяк до товариства не відповідна зморщена старенька в абсолютно недоречному до сивини вінку на голові.

— Можемо починати, — сказав типчик у чорному каптані.— Пацієнта на стіл, прив’язати міцно пасами. І нехай усі сторонні вийдуть із кімнати.

— Нехай залишаться, — гарикнув Торквіль. — Нехай я знатиму, що дивляться. Буде тоді мені соромно кричати.