* * *
Два дні тому, під час останньої стоянки, вона розминала ноги, походжаючи уздовж палуби, чекаючи, поки пароплав нарешті відчалить. Непримітний молодик в одязі портового службовця з’явився, здається, нізвідки:
– Вам лист, пані Іріс…
Вона не чекала листів, і тим більше на борту пароплава. Вона була вражена, звідки службовцю відоме її ім’я, але самовпевнено вирішила, що це слава. Розгорнувши папірець, вона впізнала почерк Лори.
«У нас усе добре, – писала сестра. – Ми переїхали. Людина, яка передасть тобі лист, бажає нам добра. Ми з дітьми любимо тебе, Іріс».
– Що це означає? – запитала вона у посильного. – Що таке – «переїхали»? Куди?!
– У безпечне місце, – відповів той майже весело. – Тобто воно залишиться безпечним, якщо ви, пані Іріс, будете цяцінькою і провернете сяку-таку просту справу в Кам’яному Лісі. А яку – вам повідомлять після прибуття.
Пароплав відшвартувався. Працювали машини, пахло димом і рибою. Між бортом і причалом розширювалася смужка води.
– Хто ви такий?!
Хлопець вирвав у неї з рук листа, перескочив через борт і стрибнув на причальну тумбу. Помахав Іріс рукою:
– Не здумайте тікати, не виконавши доручення! Адже ви любите свою сестру і племінників, еге ж?
Іріс захотілося зістрибнути за ним, зіскочити з корабля, що відвозив її до країни, де за зраду варять у казанах. Але пароплав уже далеко відійшов від причалу.
* * *
В апартаментах її чекала готова тепла ванна. З вікна відкривався краєвид на балюстраду, за якою лежало море, підсвічене низьким сонцем.
Лікар виявився небагатослівним і ненастирливим. Пігулка, яку Іріс спершу не хотіла у нього брати, подіяла майже миттєво, і головний біль відступив. Стоячи біля вікна, вдихаючи теплий вітер, Іріс відчула себе набагато краще. Можливо, думала вона, ті люди – звичайні контрабандисти. Можливо, вони зрозуміють, що я не можу бути їм корисною. Та й що такого жахливого вони мені можуть доручити?
У двері постукали рівно о пів на сьому. Сонце вже висіло над самісіньким горизонтом, а Іріс закладала останню шпильку у волосся.
Як і раніше всміхаючись, Алекс оглянув її з голови до ніг і залишився задоволений:
– Ви чудово виглядаєте. Вас чекає чудовий вечір – легкі закуски, напої, спілкування з приємними людьми…
Він провів її по коридору до дверей, біля яких височіли стражники у темних мундирах, із піками в руках. Іріс внутрішньо підібралась; Алекс, не звертаючи на стражників уваги, відімкнув двері й вивів її на балкон.
Сонце торкнулось обрію. Алекс смикнув шовковий шнур, балкон хитнувся і плавно пішов угору. Іріс мимоволі вхопилася за бортик.
– Цей замок сповнений чудес і секретів, – із самовдоволеною усмішкою сказав Алекс. – Вам сподобається тут, пані Айріс. Нічого не бійтесь, поводьтеся так, як звикли. Будьте собою.
* * *
– Пані Айріс Май! – оголосив церемоніймейстер.
Усі голови повернулися до неї; у просторій залі горіли каміни, хоча зовні було зовсім тепло. Блищали очі, блищало дорогоцінне каміння в мочках вух і на алебастрових шиях; чоловіки і жінки, одягнені зі стриманою розкішшю, дивилися на Іріс із інтересом: вони знали, хто вона така.
Що, коли хтось із них зараз передасть їй послання?!
– Ласкаво просимо, пані Айріс, – літня дама простягнула їй м’яку руку. – Ласкаво просимо до Кам’яного Лісу.
У неї були неочікувано сильні холодні пальці. У волоссі виблискували діаманти.
– Ваш візит – висока честь, – плечистий чоловік у військовому мундирі дочекався, поки Іріс подасть руку сама. – Почувайтесь як удома! Лорд-регент прибуде з хвилини на хвилину.
Вони називали свої імена, вона кивала, потискувала руки і тут же забувала, як кого звуть. Вони побіжно згадували своє становище – урядовці Кам’яного Лісу, державні радники, чиновники з міської управи, аристократи; в кутку пив вино капітан пароплава, на якому приїхала Іріс.
Вона не повірила своїм очам. Капітан тримався осібно, був пригнічений, по обличчю градом котився піт. Може, саме він має «повідомити після прибуття», чого хочуть від неї шантажисти?
Іріс зробила крок уперед, натрапила на його погляд і позадкувала. Ні, він не шукав із нею зустрічі. Він за щось ненавидів її. Іріс згадала слова Алекса: «Капітана чекає розгляд» – через те, що Іріс Май прибула із запізненням…
Слуга підніс келих. Іріс похитала головою. Подивилась у пошуках простої води; гості неголосно розмовляли, розбившись на невеликі групи, здається, втративши до неї інтерес. В їхніх усмішках Іріс бачила тепер вимушеність, навіть нервозність; або їй так здавалося через те, що сама вона хвилювалася дедалі більше?
Читать дальше