Марина та Сергій Дяченко: Сонячне коло

– Я так мріяв показати вам місто одразу після прибуття, – торохтів на ходу Алекс. – Відроджена імперська столиця, я клянусь, вона підкорить ваше серце! На жаль, сьогодні немає часу для екскурсій… А ось і наш екіпаж! Гей хутко вантажте валізи!

Кілька секунд – й Іріс виявила себе у глибині прохолодного просторого екіпажа. Алекс сів навпроти, всміхаючись і бурмочучи водночас:

– Пароплав запізнився на одинадцять годин, це неподобство! Капітана чекає розгляд, можливо, це і зовсім був його останній рейс! Ви втомилися…

– Капітан не винен, – сказала Іріс. – Нас затримували при вході в порти.

– Ах, зрозуміло, пароплави, приписані до Кам’яного Лісу, вічно дратують континентальних щурів, – Алекс усміхнувся ширше. – На континенті воліли б, аби імперія впала, а ми здичавіли. Вони хотіли б, аби на місці нашої столиці залишилася купа каміння, а тим часом… подивіться!

Він відсмикнув штору. Екіпаж їхав вузькою вулицею, як дном ущелини. Будинки з різьбленого каменю діставали до неба – білі, палеві, зелено-бежеві. Пахло морем і лісом. Стовбури величезних сосон виступали просто з каменю, палісадники зеленіли на балконах і галереях, струмки текли мармуровими й мідними жолобами.

Іріс на секунду забула, що у неї болить голова.

– Цьому місту тисячі років! – урочисто проголосив Алекс. – І воно простоїть іще стільки ж! Ніякий бунт, ніяка війна не завадить нашому процвітанню. Темні роки закінчились. Імперія відроджується, єдина і могутня як ніколи!

Екіпаж звернув на іншу вулицю, ширшу, торгову. За склом вітрин блищало дорогоцінне каміння. На гранях дробилося світло. Найяскравіші іскри змусили Іріс примружитись.

– Легендарний ювелірний квартал, – натхненно вів далі Алекс. – Дивіться і розкажіть потім на континенті. Камінь, оброблений нашими майстрами, не сплутати ні з яким іншим. Єдиний погляд, і ви скажете: так, це діаманти з Кам’яного Лісу… Яким прикрасам ви віддаєте перевагу?

– Я не ношу прикрас.

– Ох ні, – він злякано замахав руками. – Ви просто не приміряли справжніх камінчиків. Один погляд, і ви не захочете звідси йти, я обіцяю!

Екіпаж знову звернув. Стук коліс змінився, став тихішим на широкій площі з помостом. Повз вікна проплив закопчений мідний казан в людський зріст заввишки. Алекс із усмішкою засунув штору.

– Тут уже курно, – сказав вибачливо. – На площі правосуддя в будні торгують рибою – ринок для бідняків. Але навіть бідняки в Кам’яному Лісі… Що з вами?

– Це і є казан для страт?

Вона закашлялася, намагаючись очистити горло. Алекс підніс руки, ніби відгороджуючись од її слів:

– Усього лише традиція! Ця штука просто тут стоїть, її давно не застосовують! Але навіть у найтемніші часи, знаєте, тільки найстрашніший злочин… державна зрада, замах на життя імператора… Ох, що ж я, я ж мав передати вам…

Він вийняв із кишені й простягнув їй білий конверт із золотим тисненням. Іріс кілька секунд дивилася на конверт, намагаючись зрозуміти, що з ним робити, поки Алекс не допоміг їй і не зламав печатку. Всередині було запрошення, виписане ідеальним писарським почерком: пані Іріс Май бажали бачити на прийомі лорда-регента в його особистій резиденції сьогодні о сьомій вечора. Час Кота.

– Зараз ми поселимо вас в апартаменти – просто в палаці, з краєвидом на море, – торохтів Алекс. – У вас буде півгодини, щоб опорядитися після дороги… Будь ласка, зверніть увагу: на прийомах лорда-регента завжди буває тепло, навіть жарко. Вдягайтеся легко, як на прогулянку в літній полудень. Допускаються відкриті плечі. Ще одне прохання – не використовуйте парфуми. На прийомах це не прийнято.

Іріс торкнулася долонею скроні:

– Пане… Алексе. По правді сказати, я почуваюся розбитою і зовсім хворою.

– Вам не доведеться виступати, це не концерт! Це прийом! Ви відпочиватимете, розважатиметеся і…

– …І мрію тільки про ліжко. Можливо, лорд-регент прийме мої вибачення…

Вона замовкла, побачивши, як невловно змінилось обличчя її провідника.

– Пані Айріс, – сказав він м’яко. – Це Кам’яний Ліс. Від запрошень лорда-регента не відмовляються. Якщо ви хворі, я пришлю лікаря. Але рівно о пів на сьому ви мусите бути готові, я прийду за вами й особисто супроводжу до резиденції.

За вікном пливла назустріч нова вулиця – кам’яні фасади з білого і червоного мармуру, дерева та квіти, тріскучі водоспади, струмки, що біжали кам’яними руслами. Це Кам’яний Ліс, відсторонено подумала Іріс. Ти мала рацію, сестричко, відраджуючи мене від цієї поїздки.