Вільям Гібсон - Джонні Мнемонік

Аж ось я помітив, як притихли Прим Техи.

Він був там, на границі світла, сприймаючи Вбивчу Підлогу і галерею мовчазних Прим Техів зі спокоєм туриста. І коли наші очі зустрілися, ми впізнали один одного. В мозку відразу виникла картина: Париж, довгий електробус Мерседес, що пропливає крізь дощ до Нотр-Даму; оранжереї на колесах, японські обличчя за склом, і сотні Найконів, що піднімаються в сліпому фототропізмі, квіти зі сталі й скла. За його очима в момент, коли вони знайшли мене, дзижчали ті ж затвори.

Я пошукав очами Моллі Мілліонс, але вона зникла.

Прим Техи розступилися, даючи йому ступити на лавку. Він посміхаючись поклонився і легко виліз із сандалів, залишивши їх лежати абсолютно рівно, а потім ступив вниз на Вбивчу Підлогу. Він рушив до мене через рухомий батут мотлоху так само легко, як турист, що гуляє по синтетичному ворсі в будь-якому пересічному готелі.

Моллі приземлилася на Підлогу.

Підлога завила.

Вона була оснащена мікрофонами й підсилювачами; регуляторами, що рухалися по чотирьом товстим спіральним пружинам у кутах, і контактними мікрофонами, приклеєними стрічкою в випадкових місцях до ржавіючих частин механізмів. Десь у Прим Техів були підсилювач і синтезатор, і тепер я міг бачити гучномовці над головою, понад різкою білизною прожекторів.

Пролунали удари барабанів, електронні, схожі на серцебиття пропущене через підсилювач, рівномірні, наче звуки метронома.

Моллі скинула шкіряну куртку й черевики; футболка була без рукавів, слабкі сліди імплантованих у Чиба Сіті дротів бігли уздовж її тонких рук. Її шкіряні джинси блищали під прожекторами. Вона почала танцювати.

Зігнула коліна, білі ступні ніг напружилися на розплющеному бензобаку, і Вбивча Підлога почала коливатись у відповідь. Звук, який створювала Підлога, був схожий на кінець світу, наче канати, що підтримують небо, лопалися й скручувалися в повітрі.

Протягом кількох ударів серця він гойдався разом з Підлогою, потім почав рухатися, ідеально відслідковуючи рухи Підлоги, як людина, що переступає з одного плоского каменю на інший у декоративному садку.

Він витягнув кінчик свого великого пальця із грацією людини звичної до елегантних жестів, і жбурнув ним в неї. Під світлом прожекторів нитка переливалася кольорами веселки. Вона кинулася на Підлогу, перекотилася й схопилася на ноги, коли молекулярна нитка просвистіла мимо; блиснули сталеві пазурі, як подоба автоматичного захисного оскалу.

Ритм барабанів прискорився, Моллі підстрибувала в такт, її темне волосся розтріпалося навколо порожніх дзеркальних лінз, рот — тонка лінія, губи напружені. Вбивча Підлога гриміла й ревіла, Прим Техи кричали від захоплення.

Він вкоротив нитку до метра — свистяче коло примарного поліхрому — і обертав її перед собою тримаючи безпалу рука на рівні грудей. Щит.

Моллі, здавалося, звільнилася від чогось, чогось усередині себе і тепер справді почався її танець скаженого собаки. Вона стрибнула, звиваючись, роблячи випади в сторони, і приземлилася обома ногами на сплавлений моторний блок, причеплений до однієї зі спіральних пружин. Я закрив вуха руками й упав на коліна захоплений вихором звуку, думаючи, що Підлога й лави вже падали вниз, вниз на Нічне Місто, і я уявив, як ми проламуємося крізь халупи, мокре прання, і вибухаємо на бруківці, немов гнилі фрукти. Але троси трималися, а Вбивча Підлога здіймалася й опускалася, як божевільне металеве море. І Моллі танцювала на ній.

І під кінець, саме перед тим, як він зробив свій останній кидок ниткою, я побачив на його обличчі дивний вираз, який не міг йому належати. Це не був страх чи гнів. Мені здається, що це було невіра, приголомшливе нерозуміння, змішане з чисто естетичною відразою до того що він бачив і чув, — і до того, що з ним відбувалося. Він втягнув нитку, що крутилася, примарний диск зменшився до розмірів обідньої тарілки, коли він заніс руку над головою й ривком опустив її вниз, кінчик великого пальця полетів до Моллі немов живий.

Підлога опустила її, молекулярна нитка пролетіла над самісінькою її головою; Підлога стала дибки, піднімаючи його до траекторії туго натягнутої молекулярної нитки, яка мала безперешкодно пройти над його головою й втягнутися у своє алмазне гніздо. Вона знесла йому руку трохи нижче зап'ястя. Перед ним у Підлозі була діра, і він полетів у неї, наче пірнальник, з дивною неквапливою грацією, збитий камікадзе на шляху в Нічне Місто. Почасти, мені здається, він робив це, щоб заробити собі кілька секунд мовчазної поваги. Вона вбила його культурним шоком.