Вільям Гібсон - Джонні Мнемонік

— Що це за місце? — Я розглядав неясні обриси в сутінках, іржаві ланцюги й мотлох під брезентом. Над цистерною висіла потворна дерев'яна конструкція, обвішана різдвяними гірляндами.

— Парк Розваг. Зоопарк і карнавальні атракціони. «Поговори з бойовим китом». І все таке. У якомусь сенсі Джонс, звичайно, кит…

Джонс знову піднявся над водою й витріщився на мене своїм сумним старим оком.

— Як він розмовляє? — Мені раптом захотілося піти звідси.

— У цьому весь трюк. Скажи «Привіт», Джонсе.

І відразу всі лампочки спалахнули одночасно. Вони світилися червоним, білим, синім.

ЧБСЧБСЧБС

ЧБСЧБСЧБС

ЧБСЧБСЧБС

ЧБСЧБСЧБС

— Добре розбирається в символах, але набір кодів обмежений. Військові підключали його до аудіовізуального дисплея. — Вона витягла вузький пакетик з кишені куртки. — Чиста гидота, Джонсе. Хочеш? — Він завмер у воді й відразу почав тонути. Я трохи стривожився, згадавши, що він не риба й може потонути. — Нам потрібний ключ до Джонніного банку даних, Джонсе. Терміново.

Вогні спалахнули, згасли.

— Шукай, Джонсе.

С

ССССССССС

С

С

С

Сині лампочки, хрестом.

Темрява.

— Чиста! Очищена. Ну давай, Джонсе.

БББББББББ

БББББББББ

БББББББББ

БББББББББ

Біла матова заграва висвітила риси її обличчя; застиглий монохром, тіні перетинали її вилиці.

Ч ЧЧЧЧЧ

Ч Ч

ЧЧЧЧЧЧЧЧЧ

Ч Ч

ЧЧЧЧЧ Ч

Лабети червоної свастики спотворювалися в її дзеркальних лінзах.

— Віддай йому, — сказав я. — Ключ у нас.

Ральфі Фейс. Ніякої фантазії.

Джонс перекинув половину свого броньованого тулуба через край цистерни, і я подумав, що метал може не витримати. Моллі тикнула в нього великим шприцом, вводячи голку між двох пластин. Поршень заскрипів. Візерунки світла вибухнули спалахами вздовж рами, потім згасли.

Ми залишили його дрейфувати, в'януло погойдуючись, у темній воді. Можливо, йому снилася війна в Тихому океані, роботи-міни які він виводив з ладу, м'яко проникаючи в їхні електричні ланцюги Спрутом, тим самим, який він лишень використав для злому жалюгідного коду Ральфі в мікросхемі в моїй голові.

— Я можу зрозуміти помилку, яку вони зробили, дозволивши йому демобілізуватися із цим пристроєм, але як кібернетичного дельфіна підсадили на наркоту?

— Війна, — сказала вона. — Вони всі були такі. Військові робили таке. Як ще можна було примусити їх працювати на себе?

— Я не впевнений, що мені подобається ця справа, — сказав пірат, набиваючи собі ціну. — Специфікація цілі на супутнику — це не за правилами…

— Якщо будеш даремно витрачати мій час, ти взагалі залишишся поза справою, — сказала Моллі, нахилившись над подряпаним пластиковим столом і направивши на нього свій вказівний палець.

— Хочеш спробувати купити свої мікрохвилі десь ще? — Крутий хлопчик — незважаючи на свою Мао-роботу. Напевно в Нічному Місті з самого народження.

Її рука перетворилася в розмиту пляму на тлі його куртки, повністю відрізавши лацкан і навіть не розпустивши зріз тканини.

— Ну так що, домовились чи ні?

— Домовились, — сказав він, намагаючись зробити вигляд, що розглядає свій знівечений лацкан тільки із увічливого інтересу. — Домовились.

Поки я перевіряв два куплених нами записи, вона витяглася з-під блискавки на зап'ясті куртки аркуш паперу, який я їй дав. Розгорнула його й мовчки прочитала ворушачи губами. Знизала плечима.

— Це воно?

— Погнали, — сказав я, одночасно вдавлюючи на двох деках кнопку «ЗАПИС».

— Крістіан Вайт, — прочитала вона, — і його Арійське Реґґі Бенд.

Відданий Ральфі, фанат до самого останнього дня.

Перехід у режим ідіот-всезнайка завжди виявляється не таким різким, як я очікую. Прикриттям для піратської радіоустановки служив офіс збанкрутілого турагентства — куб, пофарбований у пастельні тони, де були виставлені стіл, три стільці й вицвілий постер швейцарської курортної орбітальної станції. На поличці біля плеча Моллі дві іграшкові пташки з дутого скла з олов'яними лапками монотонно посьорбували з пінопластового кухлика з водою. Коли я досяг потрібної фази вони поступово прискорилися, поки віночки їх яскравого пір'я не перетворилися в суцільні кольорові дуги. Світлодіоди в настінних пластикових годинниках стали безглуздими пульсуючими клітинками, і Моллі, і Маолиций хлопець перетворилися на плями туману, їхні руки іноді розпливалися в примарношвидких, як у комах, рухах. Потім все це злилося в холодний білий шум, нескінченну модульовану поему штучною мовою.