— І ось що ми отримаємо у результаті. Якщо я прямую на Маралл і зі мною щось трапиться, винен, отже, мій кузен. Так усі вирішать. Подібний поворот у громадській думці зруйнує всі його надії на престол. Таким чином ті, хто сидить у засідці, опиняються у патовій ситуації… НаратТейн ніколи не зважиться на вбивство, яке загрожує його честолюбним планам.
— Звучить логічно, — сказав Ґордон, — але що станеться, коли ми туди прибудемо? Адже він мріє від вас позбутися, а ви самі віддаєте себе у його руки! — Він наблизився до неї, не помічаючи згуслого навколо крижаного мовчання. — Ні, пропозиція капітана краще. Хай шанс втекти малий, але він є. Отже…
Очі Ліанни стали величезними, набули холодний сталевий відтінок. На її губах з’явилася легка усмішка.
— Ви дуже дбайливі, Джоне, дякую. Але я все зважила, і прийняла рішення, — Вона знову звернулася до зв’язківців: — Фомальгаут, будь ласка.
Старший зв’язківець запитально подивився на капітана. Гарн Горві безсило знизав плечима:
— Тут командує її високість.
Ні капітан, ні інші офіцери, судячи з усього, не звернули уваги на дивні перетворення, які відбувалися з обличчям Ґордона: спочатку червоне, раптом воно стало білим. Всі поводилися так, ніби Ґордон став невидимкою. Але ступивши вперед, він відчув, як Коркханн схопив його за руку своїми гострими кігтями. Ґордон інстинктивно сіпнувся, але відразу взяв себе в руки і спробував заспокоїтися. Ліанна вже розмовляла з Фомальгаутом. Він подивився на екрани — там ніщо не змінилося. Повз них повільно пропливала темна маса, підпорядкована Холодному древньому розпорядку. Ґордону на мить здалося, що Коркханн просто придумав ці зловісні кораблі-вбивці.
— Погляньте сюди, — відгукнувся міністр, вказуючи на екрани детекторів радіоактивності. — Бачите ці сплески? Кожен з них — генератор великого корабля. Оскільки уламки рухаються — а в просторі немає нічого нерухомого, — кораблі рухаються разом з ними. Ці детектори бачать там, де радари сліпі.
— Коркханне, мій друже, — тихо сказав Ґордон, — ви нервуєте мене все менше і менше. До чого б це?
— Скоро зовсім звикнете. Не забувайте, що я дійсно ваш ДРУГ.
Тим часом Ліанна закінчила передачу, обмінялася кількома словами з капітаном і, у супроводі Ґордона та Коркханна, залишила місток. Спустившись по трапу вона звернулася до свого міністра з чарівною посмішкою:
— Вибачте, але нам треба поговорити.
Церемонно поклонившись, Коркханн пішов на своїх довгих, тонких ногах. Ліанна не чекаючи, коли Ґордон відкриє двері салону, штовхнула її сама. Щойно вони зачинилися, Ланна повернулася до Ґордона.
— Ви більше ніколи, — голос її був карбованим і наказовим, — чуєте, за жодних обставин не повинні публічно ставити під сумнів чи оскаржувати мої накази. Зрозуміло?
— А у особистому житті? — Посміхнувся Ґордон. — Чи ви командуєте і у спальні? Вона почервоніла.
— Можливо, вам важко це зрозуміти. Ви з іншої епохи, іншої культури…
— Так. А тепер послухайте, що я скажу. Я ніколи не відмовлюся від свого права говорити те, що думаю. — Ліанна спробувала заперечити, але Ґордон, злегка піднявши голос, продовжував: — Більш того, коли я говорю з вами як друг, який вас кохає і думає лише про вашу безпеку, я не дозволю публічно себе принижувати. І тому, Ліанно, я питаю: чи не краще вам підшукати кого-небудь іншого, більш витонченого у придворному протоколі? Вони обмінялися впертими, обуреними поглядами.
— Спробуйте мене зрозуміти, Джоне! Є обов’язки, які перевищують мої особисті почуття! У мене королівство…
— Я вас розумію. У мене теж була колись імперія. Пам’ятаєте?
Ґордон повернувся і вийшов. У коридорі він мимоволі посміхнувся: чи говорив хтось з Ліанною подібним тоном? Мабуть, нечасто…
Опинившись у своїй каюті, він розтягнувся на ліжку. Чим закінчиться зухвалий план Ліанни? Чи вдасться дійти до Маралла? Він щохвилини чекав вибуху, який розкидає уламки корабля по всьому сектору. Але час минав, і ніщо не порушувало оманливого спокою. Ґордон думав тепер про Ліанну та про майбутнє, яке чекає на них. Потім забувся тривожним сном. І у сновидіннях постійно втрачав Ліанну — то у похмурій пітьмі, населеній дивними тваринами, то у величезному тронному залі, де вона віддалялася, дивлячись на нього холодним, відстороненим поглядом незнайомки… Крейсер тим часом минув скупчення уламків, злегка підкоригував курс на південний захід і продовжував шлях.
Наступного ранку за бортовим часом Коркханн знайшов Ґордона у кают-компанії, де той снідав на самоті — Гарн Горві і його офіцери вже закінчили трапезу. Ліанна ж завжди снідала у себе.
Читать дальше