Едмонд Гамільтон: Повернення до зірок

— Прошу вибачити за незручність, яку я завдав вашій високості, але це було необхідно.

У технічних питаннях Ґордон не розбирався, тому його очі не бачили на радарі нічого, крім кількох беззмістовних світлих точок. Він подивився на телеекрани. Крейсер наближався до зони, багатої різноманітним космічним сміттям. Спочатку Ґордон побачив лише темну хмару, потім став розрізняти окремі деталі, висвітлені слабкими променями далеких сонць. Величезні незграбні уламки, розміром від будинку до середньої планети, повільно переміщалися у великій пиловій хмарі, що простягалася на один-два парсека космічної порожнечі.

Небезпечна зона була далеко, до того ж крейсер обходив її по лівому борту з пристойним запасом, і Ґордон не міг зрозуміти, чим викликане занепокоєння капітана. А той уже давав Ліанні необхідні пояснення:

— Звичайні радари фіксують лише відбиті імпульси, типові для подібних скупчень космічних об’єктів. Але детектори радіоактивності зареєстрували щось інше. Кілька джерел високої енергії, абсолютно нехарактерних для таких областей. — Обличчя Гарн Горві стало суворим. — Боюся, це вказує на присутність кораблів, які причаїлися серед цих уламків.

— Засідка? — Запитала Ліанна абсолютно спокійним тоном. Ґордон відчув, як серце його тьохнуло і стало болісно битися. — Але я не бачу, яким чином її могли б влаштувати. Адже ви вибрали найбільш безпечний маршрут, з новими опорними координатами і нерегулярними інтервалами. Як можна зробити засідку, не знаючи заздалегідь, за яким відрізком шляху ми пройдемо у черговий кидок?

— Можна було б припустити і зраду, — відповів Гарн Горві, — однак ця гіпотеза видається занадто малоймовірною. Скоріш за все вони користуються послугами телепатів. — Голос його став ще більш жорстким. — Гадаю, їх не так мало у оточенні Нарат Тейна. — Він повернувся до Коркханну: — Ви, пане міністре, могли б надати нам неоціненну допомогу.

— Ви хочете знати, чи дійсно там ховаються кораблі, — сказав Коркханн. — Як ви правильно відзначили, у оточенні Нарат Тейна телепатів багато, але представників мого народу серед них немає. Добре, я зроблю все, що в моїх силах. Він зробив крок вперед і завмер, жовті очі його немов провалилися у таємничу глибину. Всі мовчки чекали, тишу порушували лише вібрації і тихе гудіння генераторів. Ґордон відчув сухість у горлі, долоні ж, навпаки, стали вологими.

Нарешті Коркханн заговорив:

— Так, кораблі там є. І вони дійсно належать Нарат Тейну. Він замовк.

— Що ви ще почути — запитала Ліанна.

— Розум, нелюдський і негуманоїдний. Я почув мішанину думок істот, які готуються до битви. — Тонкі пальці розкрилися у жесті відчаю. — Я не зміг прочитати це чітко, ваша високосте, але я думаю, ні, я впевнений — вони готуються не захопити нас у полон, а вбити.

На містку пролунали крики гніву і подиву. Наказовим жестом Гарн Горві відновив порядок:

— Тихо! Ми тільки втрачаємо час!

Він знову придивився до екрани. Тіло його напружилося, ніби натягнута тятива. Ґордон дивився на Ліану. Вона зберігала повну холоднокровність, нічим не виявляючи своїх почуттів, у той час як сам Ґордон відчував уже справжнісінький страх.

— А що, якщо попросити допомогу з Фомальгаута? — Запропонував він.

— Занадто далеко, вони не встигнуть. Крім того, перехопивши передачу, ті, що ховаються серед цих уламків, атакують нас тут же. А вони її, без сумніву, перехоплять.

Гарн Горві випростався, обличчя його скривила гірка гримаса:

— Наш єдиний шанс, ваша високість, — негайна втеча.

— Ні, — твердо сказала Ліанна.

Всі подивилися на неї з подивом. Вона коротко посміхнулася, але посмішка вийшла не надто веселою.

— Не треба оберігати мене, капітане. Я не гірше вас знаю, що ми легко відірвемося від їх кораблів, але не від їх ракет. А вони випустять хмари ракет, щойно ми стартуємо.

Марно Гарн Горві намагався її переконати. Втеча необхідна, говорив він, протиракетний захист надійний, але вона вже підійшла до групи зв’язківців.

— Мені треба поговорити з Королівським центром зв’язку на Фомальгауті. За звичайним каналом.

— Але, ваша високість, — заперечив капітан, — Передачу буде тут же перехоплено.

— Саме цього я і хочу, — пояснила Ліанна.

— План ваш зухвалий, ваша високість, але за такі речі доводиться іноді платити. Благаю вас все обдумати, перш ніж прийняти рішення…

— Яке стосується вас, Коркханн, не в меншій мірі, ніж мене. Я розумію це. Але я все добре обдумала і не бачу іншого виходу. — І, звертаючись уже до всіх, вона продовжила: — У своєму посланні я зазначу, що зібралася нанести візит на Маралл, відвідати свого кузена Нарат Тейна, щоб обговорити з ним державні проблеми надзвичайної важливості. І я це дійсно зроблю. У тиші пролунав лише приглушене вигук Ґордона, а Ліанна продовжувала спокійно далі: