Едмонд Гамільтон: Повернення до зірок

Шестеро людей, які залишилися у машині, почували себе в таких умовах невпевнено. Оператор у кабіні через обумовлені проміжки часу надсилав повідомлення на корабель.

У гігантських камінах, розташованих у торцевих стінах великого банкетного залу, палало гаряче полум’я. З куполоподібного зводу звисали незліченні свічники, звідти лилося яскраве світло. Повітря було напоєне запахами вина, страв, диму. За єдиним у залі столом сиділи Ліанна, Ґордон, Нарат Тейн і Коркханн. Інші гості влаштувалися прямо на килимі і подушках. На невеликій вільному майданчику у центрі залу три згорблені, волохаті істоти грали на інструментах, які нагадували волинки та бубни, а два створіння яскраво- червоного кольору, з явно надмірним, на перший погляд, числом кінцівок, кружляли у манірному танці: рухи їх були стилізовані, нагадуючи школу театру Кауки; та й подовжені обличчя з фасеточними очима нагадували червоні лакові маски. Барабанний ритм прискорився, спів волинок став пронизливим, червоні кінцівки миготіли все швидше. Танцюючі оберталися і балансували, немов у трансі; все попливло перед очима Ґордона. Спека була жахливою, запах від розпростертих на підлозі тіл ставав нестерпним. Нарат Тейн нахилився до Ліанни, але Ґордон почув лише її відповідь:

— Я прибула до вас, щоб дійти згоди, і не піду, поки її не буде досягнуто. Решта не має значення. Нарат Тейн вклонився з глузливою грацією. Зараз він був одягнений у зелене, непокірне волосся утримував тонкий золотий обруч. Шаленство танцюристів досягло межі, за яким настала раптова зупинка і повна тиша. Нарат Тейн піднявся, стискаючи два величезні бутлі з вином, і прокричав щось на музичному діалекті, повному свистячих звуків. Червоні істоти зігнулися у церемоніальному поклоні і ковзнули до нього, щоб прийняти судини. Зал наповнився криками і громом оплесків.

Скориставшись шумом, Ґордон запитав Коркханна:

— А де його люди і його кораблі?

— На іншому боці планети розташований космопорт. Серед вільних світів цього регіону процвітає торгівля, і Нарат Тейн її контролює. Він багатий і досить могутній. І у нього… Раптом всі у залі замовкли. Десь вдалині наростав якийсь сторонній звук… Так, це був рев міжзоряного корабля, який йшов на посадку. Ґордон побачив, як напружилася Ліан, та й його власні нерви були на межі.

— Ха! — Вигукнув Нарат, — Ще гості! Ось так завжди — то порожньо, то густо!.. Він продовжив промову гортанною мовою раз-по-раз вибухаючи реготом і б’ючи по столу кулаком. Великий Геррн, який носив на собі Нарата, з’явився на звільненому танцюристами майданчику. Ссерк — так його звали — був головним серед місцевих Геррнов і найближчим помічником Нарат Тейна. Кентавр повільно пішов по колу, роблячи ритуальні рухи і потрясаючи кинджалами у високо піднятих левових лапах. Решта Геррнів у такт його рухам видавали ритмічні гортанні вигуки. Нарат Тейн розслаблено опустився у крісло і, посміхаючись, сказав щось Ліанні.

— І у нього напевно є союзники, — пошепки закінчив Коркханн.

Ґордон тихо вилаявся.

— Ви дійсно не можете нічого прочитати у його свідомості?

— Його прикривають Геррни. Я відчуваю лише, що він задоволений, але це ви і так бачите на його обличчі. Боюся, що ми… Спів перервав гучний крик. Ще один Геррн, молодий м’язистий самець у плямисту вбранні, стрибнув у коло і забив копитами, високо піднявши два кинджала і пильно дивлячись на есерка бурштиновими очима.

Тон пісні знизився. Ті, хто не брав участі у співі, тепер мовчали. Два Геррна кружляли у центрі залу. Навіть слуги, здебільшого своїй молоді самки, ще покриті дитячим пушком, припинили снувати туди-сюди, поглинені видовищем. Ссерк стрибнув вперед: кинджали блиснули у світлі свічок. Молодий парирував атаку. Ссерк встав на диби. З обох сторін пішли швидкі обманні рухи і спроби подолати захист супротивника. Молодий вкотре ухилився від удару і сам встав на диби, переходячи у наступ. Ссерк його відбив. Поєдинок тривав. За дуелянтами не стежив лише Нарат Тейн. Ґордон бачив, що він чогось чекає. Або когось. Очі його були повні стриманого тріумфу. Ліанна залишалася такою ж гордою і спокійною, як у своєму палаці на Фомальгауті.

Ґордон питав себе: чи відчуває вона під цією маскою спокою страх, подібний до того, який відчував він сам? Дуель тривала. Миготіли спритні руки, залізні кігті, тіла були гнучкі і динамічні. Очі блищали жагою бою, боротьба йшла не на життя, а на смерть. З’явилася кров. Спочатку непомітна, тепер вона вже бризкала на найближчих глядачів. Пісня посилилася, перетворившись на справжній звіриний рев. Проти своєї волі і на власний сором Ґордон відчув, що і його захоплює жорстока забава: пози і жести борців гіпнотизували, час від часу у нього виривалися вигуки схвалення. Нарешті самець у плямистої туніці жбурнув свої кинджали на підлогу і помчав, весь покритий кривавими ранами. Ссерк видав гучний переможний крик, а решта Геррнів, оточивши його з криками захоплення, простягали келихи з вином і шматки тканини, щоб перев’язати рани. Збудження Ґордона вляглося, він знову відчув нудоту і потягнувся до свого келиху. У цей момент Коркханн торкнув його за лікоть: