Марина та Сергій Дяченки - Скрут

Здесь есть возможность читать онлайн «Марина та Сергій Дяченки - Скрут» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2009, ISBN: 2009, Издательство: Гамазин, Жанр: Фэнтези, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Скрут: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Скрут»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Для справжнього кохання немає перешкод. Та якщо на шляху закоханих постане смертельна загроза, а замість щастя на них чекатимуть важкі випробування, то це буде справжньою перевіркою почуттів… А може і підтвердженням того, що людська природа суперечлива і недосконала. Адже не випадково у старому лісі ховається від світу чудовисько — скрут. Кажуть, що він — втілення людської зради, яка перетворила колись безстрашного воїна на безжалісну потвору. Скрут вимагає помсти, а майбутні виконавці його волі вже самі прямують до небезпечного лігва.

Скрут — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Скрут», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Ілазо! — погукав він якомога безтурботніше. Поряд тихенько схлипнуло. Він повернув голову.

Ілаза була поряд. Ілаза висіла невисоко над землею, точніше, над похилою стіною яру, саме висіла, обплутана густими напівпрозорими тенетами. Ігар не встиг ні про що подумати, кинувся до неї — його рух виявився марним, він сам важко заколихався в таких само тенетах; праву руку нестерпно смикнуло, він скрикнув від болю й заборсався дужче:

— Ілазо! Руку!

Ілаза спробувала простягти руку — дрібні, тендітні з вигляду волоконця не бажали піддаватись і рвалися з натугою. Ігар щосили сіпнувся — кілька ниточок лопнуло й згорнулося, неначе виноградні вусики.

Він розлютився. Сітка здавалася дивно бридкою на дотик: треба буде як слід вимитися в струмку…

Спершу виборсатися самому, потім витягти Ілазу. Зрештою, перепалити ці бридкі ниточки або перерізати ножем…

Він вивернув голову. Його торба валялася далеко внизу — якийсь вузлуватий корінь перехопив немудрящу Ігарову поклажу, не дав їй скотитися на дно яру, до струмка. Він не шляхетний пан, щоб носити ніж при поясі… І він більше не послушник, аби носити при поясі знаменитий «пазур». Теперішній його ніж — не зброя, а знаряддя, і місце його — в торбі…

Він плюнув. Плювок пролетів до землі й ляпнувся в опале листя.

— Іга-аре… Витягни мене, мені… гидко…

Справді мерзенне відчуття, подумав Ігар. І не тільки тому, що ця сітка… Павутиння, так його перетак… Липке. Та й саме відчуття огидне: людині не личить теліпатися над землею, ніби котові у мішку… Як мусі в павутині… От гидота — ну й павучок тут побував… Ну й павучок…

Він примірявся — і рвонув павутиння руками, намагаючись звільнити праве плече. Кілька ниточок знову лопнули; Ігар напружився, рвонув знову, так що боляче зробилося м’язам. Права рука майже звільнилася; підбадьорений, він рвонув знову, і знову, й знову…

Не відразу второпав, що марно себе виснажує. Півпрозорі ниточки чи то зростались, а чи постійно множилися; звільняючи одну руку, Ігар дужче заплутував другу, й дедалі складніше ставало крутити головою. Він зціпив зуби та вирішив розгойдатись, наче маятник, і дотягтися до найближчої гілки; за увесь день це було найневдаліше його рішення. Він зрозумів це вже на півдорозі.

Проклята сітка множилася від руху. Що більше Ігар розгойдувався, то щільніше його сповивали тисячі й тисячі майже невидимих ниточок, утворюючи довкола нього щільний сірий кокон. Він відірвав погляд від жаданої гілки, випадково глянув на себе, злякався й закричав.

Його розгойдування перетворилося на панічне борсання. Він бився в павутинні, а павутиння обплутувало його дедалі дужче, проте йому забракло здорового глузду усвідомити це — у сум’ятті він перетворився на шмат крикливого м’яса. За кілька хвилин істерики вже заплутався так, що насилу міг дихати.

Нарешті він знесилів, а павутиння ще й досі смикалося; проковтнув слину з присмаком заліза, замовк і зрозумів, що крик триває — Ілаза, охоплена таким само жахом, теж втрапила в подібну пастку; тепер вона кричала та борсалась, заплутуючись щораз дужче…

Сіре полотнище в кронах високих дерев. Передсмертний крик вовка…

Ілаза більше не кричала — плакала. Ігар, розвернутий обличчям до неба, не міг її бачити. У просвіти між гіллям зазирало синє, сліпуче, безтурботне небо.

— Ілазо, — промовив він якомога спокійніше. — Не плач. Ми зараз виборсаємося. Чуєш?

Вона протяжливо схлипнула — й замовкла.

— Отак, — сказав він, намагаючись плечем витерти мокре обличчя. — Зараз ми… — голос підвів його й недобре здригнувся. Ілаза почула — й розплакалася знову.

Ігар мовчав, дивився в небо й кусав губи. Ніхто й ніколи не розповідав про таке… Ніхто й ніколи, у жодній казці, в жодній історії… Можливо, тому… що не було кому розповідати? Хто це бачив — не повертався? Якщо таке павутиння — то який же…

— Ми зараз виборсаємося, — сказав він жорстко. — Ілазо, в тебе хоч шпилька є?

А що шпилька, відразу подумав він. Що тут шпилькою зробиш… Навіть… Може, цієї гидоти й ножем не розріжеш…

— Я… Не дістану, — Ілаза насилу опанувала власний голос, щоб відгукнутися. — У мене руки… зв’язані…

— А кресала нема в тебе?

— Звідки… І все одно… Не дістала б…

А якщо зубами, подумав Ігар із раптовою рішучістю. Дотягся ротом до найближчої павутинки, стиснув зуби… Огидно. Бридко й паскудно, але якщо перекусити…

Павутинка пройшла між зубів, ледь не порізала йому язика. Він виплюнув її і теж заплакав — безгучно, щоб Ілаза не чула.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Скрут»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Скрут» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Марина та Сергій Дяченко - Сліпий василіск
Марина та Сергій Дяченко
Марина та Сергій Дяченки - Цифровий, або Brevis est
Марина та Сергій Дяченки
Марина и Сергей Дяченко - Варан
Марина и Сергей Дяченко
Марина и Сергей Дяченко - Скитальцы
Марина и Сергей Дяченко
Марина Дяченко - Скрут
Марина Дяченко
libcat.ru: книга без обложки
Марина та Сергій Дяченко
Марина та Сергій Дяченко - Вовча сить
Марина та Сергій Дяченко
Марина та Сергій Дяченко - Сонячне коло
Марина та Сергій Дяченко
Марина та Сергій Дяченко - Господар колодязів
Марина та Сергій Дяченко
Марина та Сергій Дяченко - Візит до Імператора
Марина та Сергій Дяченко
Марина та Сергій Дяченко - Промінь
Марина та Сергій Дяченко
Марина и Сергей Дяченко - Скрут
Марина и Сергей Дяченко
Отзывы о книге «Скрут»

Обсуждение, отзывы о книге «Скрут» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x