Оршуля Фариняк - Айхо, або Полювання на шпигуна

Ортах, міцно зціпивши зуби і замружившись, тримав у долонях вогонь дивним чином розкритої квітки-свічки. Його руки так трусилися, що полум’я, ніби живе, стрибало між пальцями. І коли воно випадково лизнуло полотняний рукав учня, то, ніби скажене, перекинулось на усю сорочку.

Ортах заверещав. Майстер Авгус, відштовхнувши мене, блискавкою опинився біля бідолахи і вже за мить загасив вогонь.

Учень лежав на живому зеленому килимі з заплющеними очима. Розкинуті руки, наче крила, тонули в густій траві. Одяг хлопця здавався пошматованим зубами хижого звіра. Шкіра, на диво, залишилась неушкодженою, хіба де-не-де вкрилася кіптявою.

Авгус обережно, навіть ніжно, підійняв долоні нещасного і тільки зараз усі помітили багряно спухлі опіки.

Усі вжахнулись.

— Даклар, Феной! Зараз же ведіть Клас по кімнатах! І покличте Майстра Варгуля. Швидко! — прикрикнув Авгус.

— Урок закінчено… — сумно додав він.

Біля мене наполохано тулилась Делея. Її страх дивним чином додавав сміливості.

— Знову вогонь, — прошепотіла білявка. — Він ніби сказився. Наче вийшов з-під контролю.

Я здивовано глянув на дівчину, а її слова клеєм в’їлись у мозок.

— Ви що, не чули?! Розходьтесь по кімнатах! — суворо, не схоже не себе, гримнув Даклар.

— Пішли, я проведу тебе, — взяв Делею за руку, тепер уже без найменшого натяку на сором’язливість, і повів до будиночка дідуся, де мешкала білявка.

Навчальний день був у розпалі, у спудеїв продовжувались заняття. Клас Стріли, що розмістився під розлогою кроною велета-дерева, здивовано провів нас поглядом. Ніхто не міг второпати, чому Правиця під час заняття з похнюпленими носами вештається по території Університету.

Назустріч стурбовано поспішали до Свічкового Саду викладачі. Я побачив дідуся. Він різко завернув до мене.

— Що сказав Майстер О? — прошепотіла Делея, після того, як дід квапливо попрямував до Свічкового Саду.

— Попросив зачекати.

— О, хвала небесам! А я боялась, що залишуся сама.

Вже в будинку дівчина заспокоїлась. На столі по-хазяйськи з’явився глек з молоком. Подруга залпом випила повний кухоль білого холодного напою, залишаючи над губою кумедні вуса.

— Будеш?

— Давай, — усміхнувся.

— Коли хвилююсь, то страшенно хочу їсти, — витираючи білу смужку, затарахкотіла Делея.

— Поясни, що відбувається? — перебив білявку.

— Я й сама б хотіла знати.

— Ні, що це за ритуал з білими квітами?

— А, ти про покарання…

— Майстер Авгус здався доволі приємною людиною. Не можу повірити, що він здатен на таку жорстокість за безневинне запізнення.

— Ти що, Айхо! Та все зовсім не так! Майстер Авгус i справді один із найулюбленіших викладачів спудеїв. Усі його шанують. Він добрий, терплячий, комахи не образить. Все, що трапилось сьогодні, це просто черговий кошмар. Бідолашний Ортах…

— Ти бачила його долоні. Наче на розпеченій пательні побували…

— Сподіваюсь, він поправиться.

— Та все ж не розумію, навіщо змушувати студентів голими руками брати вогонь?!!

— Послухай, Айхо, — перебила Делея, — вогонь квітки Свічкового Дерева не більш небезпечний, ніж горня холодного молока. Це полум’я не гріє i аж ніяк не здатне спричинити опіки чи пожежу. Ти просто нічого не відчуєш, коли торкнешся.

— Не може бути!

— Майстер Авгус влаштовує нам своєрідне випробування. Можливість подолати страх. Ти ніби i знаєш, що полум’я квітки безпечне, але воно таке реальне, що не кожен з легкістю занурить руки у вогонь. Але, як каже Майстер, нами повинні керувати знання, а не страх та емоції. «Обізнаний, отже озброєний».

— Тоді що ж трапилося з Ортахом?

— Не знаю! Нічого не розумію. Хоча, тобі не здається, що випадок із блискавкою i сьогоднішній якось пов’язані?

Я задумався. А подруга права. Пригадалися слова: «Вогонь, наче сказився, вийшов з-під контролю».

За нашими спинами гучно грюкнули двері. Від несподіванки ми аж підскочили.

— А, ви тут… — протягнув дідусь. — Розкажіть усе, що бачили.

— Ми всі сиділи спинами до Ортаха, — почала Делея.

— Я трохи бачив, — несміливо перебив подругу i розповів дідові все, що знав.

Радо примружився, пальці занурились в сиву бороду. Дід замислено підійшов до каміна.

— Як Ортах? — несміливо спитала Делея.

— Що? А… Ортах? З ним буде все гаразд. А зараз залиште мене. Ви ж не забули, що у вас ось-ось розпочнеться заняття у Майстра Спока?

Ми здивовано перезирнулись. Та все ж більше не турбували Радо. Коли виходили з будиночка, дідусь усе ще непорушно стояв біля незапаленого каміна, наче намагався знайти в ньому відповідь.