Ортах, міцно зціпивши зуби і замружившись, тримав у долонях вогонь дивним чином розкритої квітки-свічки. Його руки так трусилися, що полум’я, ніби живе, стрибало між пальцями. І коли воно випадково лизнуло полотняний рукав учня, то, ніби скажене, перекинулось на усю сорочку.
Ортах заверещав. Майстер Авгус, відштовхнувши мене, блискавкою опинився біля бідолахи і вже за мить загасив вогонь.
Учень лежав на живому зеленому килимі з заплющеними очима. Розкинуті руки, наче крила, тонули в густій траві. Одяг хлопця здавався пошматованим зубами хижого звіра. Шкіра, на диво, залишилась неушкодженою, хіба де-не-де вкрилася кіптявою.
Авгус обережно, навіть ніжно, підійняв долоні нещасного і тільки зараз усі помітили багряно спухлі опіки.
Усі вжахнулись.
— Даклар, Феной! Зараз же ведіть Клас по кімнатах! І покличте Майстра Варгуля. Швидко! — прикрикнув Авгус.
— Урок закінчено… — сумно додав він.
Біля мене наполохано тулилась Делея. Її страх дивним чином додавав сміливості.
— Знову вогонь, — прошепотіла білявка. — Він ніби сказився. Наче вийшов з-під контролю.
Я здивовано глянув на дівчину, а її слова клеєм в’їлись у мозок.
— Ви що, не чули?! Розходьтесь по кімнатах! — суворо, не схоже не себе, гримнув Даклар.
— Пішли, я проведу тебе, — взяв Делею за руку, тепер уже без найменшого натяку на сором’язливість, і повів до будиночка дідуся, де мешкала білявка.
Навчальний день був у розпалі, у спудеїв продовжувались заняття. Клас Стріли, що розмістився під розлогою кроною велета-дерева, здивовано провів нас поглядом. Ніхто не міг второпати, чому Правиця під час заняття з похнюпленими носами вештається по території Університету.
Назустріч стурбовано поспішали до Свічкового Саду викладачі. Я побачив дідуся. Він різко завернув до мене.
— Що сказав Майстер О? — прошепотіла Делея, після того, як дід квапливо попрямував до Свічкового Саду.
— Попросив зачекати.
— О, хвала небесам! А я боялась, що залишуся сама.
Вже в будинку дівчина заспокоїлась. На столі по-хазяйськи з’явився глек з молоком. Подруга залпом випила повний кухоль білого холодного напою, залишаючи над губою кумедні вуса.
— Будеш?
— Давай, — усміхнувся.
— Коли хвилююсь, то страшенно хочу їсти, — витираючи білу смужку, затарахкотіла Делея.
— Поясни, що відбувається? — перебив білявку.
— Я й сама б хотіла знати.
— Ні, що це за ритуал з білими квітами?
— А, ти про покарання…
— Майстер Авгус здався доволі приємною людиною. Не можу повірити, що він здатен на таку жорстокість за безневинне запізнення.
— Ти що, Айхо! Та все зовсім не так! Майстер Авгус i справді один із найулюбленіших викладачів спудеїв. Усі його шанують. Він добрий, терплячий, комахи не образить. Все, що трапилось сьогодні, це просто черговий кошмар. Бідолашний Ортах…
— Ти бачила його долоні. Наче на розпеченій пательні побували…
— Сподіваюсь, він поправиться.
— Та все ж не розумію, навіщо змушувати студентів голими руками брати вогонь?!!
— Послухай, Айхо, — перебила Делея, — вогонь квітки Свічкового Дерева не більш небезпечний, ніж горня холодного молока. Це полум’я не гріє i аж ніяк не здатне спричинити опіки чи пожежу. Ти просто нічого не відчуєш, коли торкнешся.
— Не може бути!
— Майстер Авгус влаштовує нам своєрідне випробування. Можливість подолати страх. Ти ніби i знаєш, що полум’я квітки безпечне, але воно таке реальне, що не кожен з легкістю занурить руки у вогонь. Але, як каже Майстер, нами повинні керувати знання, а не страх та емоції. «Обізнаний, отже озброєний».
— Тоді що ж трапилося з Ортахом?
— Не знаю! Нічого не розумію. Хоча, тобі не здається, що випадок із блискавкою i сьогоднішній якось пов’язані?
Я задумався. А подруга права. Пригадалися слова: «Вогонь, наче сказився, вийшов з-під контролю».
За нашими спинами гучно грюкнули двері. Від несподіванки ми аж підскочили.
— А, ви тут… — протягнув дідусь. — Розкажіть усе, що бачили.
— Ми всі сиділи спинами до Ортаха, — почала Делея.
— Я трохи бачив, — несміливо перебив подругу i розповів дідові все, що знав.
Радо примружився, пальці занурились в сиву бороду. Дід замислено підійшов до каміна.
— Як Ортах? — несміливо спитала Делея.
— Що? А… Ортах? З ним буде все гаразд. А зараз залиште мене. Ви ж не забули, що у вас ось-ось розпочнеться заняття у Майстра Спока?
Ми здивовано перезирнулись. Та все ж більше не турбували Радо. Коли виходили з будиночка, дідусь усе ще непорушно стояв біля незапаленого каміна, наче намагався знайти в ньому відповідь.
Читать дальше