Дмитрий Глушенок - Полювання на мустангів

Науковці кількох країн світу майже одночасно дійшли висновку, що в районі Смарагдових Зір є планета з розумними істотами. Після невдачі “Сфінкса” втрачено ще п’ять років інтернаціональної співдружності вчених на підготовку польоту до планети Надія. Її назвали так, бо досі не вдавалося виявити ознак розумного життя поза межами Землі. І ось знову з’явилася надія на довгоочікувану зустріч з інопланетянами.

З космодромів ряду країн були запущені орбітальні станції для космічних досліджень. Вони працювали безвідмовно на різних віддалях від Землі — встановлена там апаратура безперервно надсилала необхідну інформацію. Всі космічні метаморфози фіксувалися станціями спостереження. Тепер для польотів обирався найсприятливіший період — небезпека для кораблів була зведена до мінімуму. Водночас станції виконували функції ремонтних баз. Пілотовані кораблі уже швартувалися біля тієї чи іншої станції.

Отже, безпека польотів гарантувалася і вони втрачали сенсаційність. Але цей…

Павло Житник дивився на екран, не вмикаючи звуку. Намагався перевести думки на щось стороннє, далеке від того, що оволоділо ним перед стартом. Сонце золотило на екрані потужну ракету, а Павло згадував куполи Печерська і Софії, осяяні вранішнім промінням. Там, на дніпрових схилах, минуло його дитинство, там він зустрічав літні світанки. Тихі і світлі, як сьогодні.

Мріялось різне. Хоч космос обживався швидко і давно, Павло ніколи не уявляв себе космічниц мандрівником. Хотів подорожувати літаком — над тайгою і Арктикою, кораблем — по морях, дерев’яним човном на веслах — тихоплинними поліськими ріками. Космос здавався малоцікавим, не стільки загадковим, як чужим. Про майбутню ж професію не думав. Спитати б, чому вступив до політехнічного, то й зараз не відповів би. Хіба? А дитяча ідея сконструювати власну машину-всюдиліт? Щоб помандрувати куди заманеться… Цієї таємниці не знає ніхто. В ефірі, мабуть, уже вкотре повторюють його біографію. Є факти з життя, неважко дещо й дофантазузати. Мовляв, ще з дитинства визначив Павло Житник своє майбутнє: у школі навчався в конструкторському гуртку, а потім — факультет автоматики і телемеханіки. Хто ж знає про його наївну дитячу мрію?

Засвітився сигнал “увага”. Павло бачить, як з могутніх опор вилущується ракета, отже, за секунду-другу… Бортінженер Житник ворухнувся в кріслі, ніби впевнюючись у його зручності й надійності. А з космодрому голос: “Щасливо, друзі! Успіхів, хлопці!” Аж ось коли легкий холодок торкнувся тіла! Павло усміхнувся про себе — наче літньої днини ввійшов у дніпрові хвилі. Вимкнув телевізор. Політ ракети був звичайним і давно знайомим. Тільки рейс… Рейс, певно, змушує землян — друзів і рідних — стежити, як віддаляється ракета. Потім буде чекання — що, як?

Відколи розпочався політ до планети Надія, директор Інституту космічної навігації Андрій Степанович Яремчук змінив задавнений розпорядок дня. Він перестав, як бувало раніше, вимагати детальної інформації про перебування в космосі всіх запущених апаратів. Спочатку — більше за звичкою — співробітники щоранку продовжували приносити одержані за минулу добу таблиці польотів, але Андрій Степанович сказав, що надалі цікавитиметься лише “Беркутом”. Тому інші польоти контролюватимуть його заступники і завідуючі відділами.

Це рішення було сприйняте по-різному. Дехто із заступників, переважно молодих, розцінив його як вияв більшого довір’я до себе, але знайшлися й такі, що дорікнули: “Андрій Степанович зменшив коло власних обов’язків. Зате розширив його для інших”. І чомусь нікому не спадало на думку оцінити міру відповідальності кожного. А відповідальність у директора тепер була найбільшою за останні роки.

Політ здійснюватиметься довго. Там, на кораблі, дуже близькі йому люди. Допоки все йтиме згідно з розрахунками, проведеними на Землі, буде спокій. Оперативні зведення протягом перших двох тижнів не давали підстав для хвилювання. Проте вчені і астронавти знали: головне випробування попереду — гальмівний пояс Стрефорда… Хотілося вірити, що це єдиний бар’єр на шляху, і варто лише перетнути його…