Джон Толкін - Володар Перстенів

У деяких давніх родинах, особливо в тих, що походять від блідошкірів, як-от Туки та Виприни, був звичай давати дітям дуже пишні імена. Оскільки більшість із цих імен, імовірно, брали зі старих легенд — як людей, так і гобітів — і багато з них, хоч і не значили нічого для гобітів, нагадували імена людей із Долини Андуїну, Долу чи Марки, ми дещо змінили їх, аби уподібнити до тих старих імен, переважно франкського чи готського походження, які ми ще досі вживаємо чи зустрічаємо в нашій літературі. Принаймні в такий спосіб ми зберегли часто комічний контраст між іменами та прізвищами, який самі гобіти добре усвідомлювали. Імена класичного походження вживали мало; найближчими відповідниками латини та греки для гобітів були ельфійські мови, і з них гобіти імена брали рідко. Мало хто з них знав ці, як вони їх називали, «мови королів».

Імена в Цаповому Краю відрізнялися від імен решти територій Ширу. Як уже зазначалося, мешканці Прилук і їхні родичі за Брендівинною були багато в чому особливими. Без сумніву, багато своїх дуже дивних імен вони успадкували зі забутої мови південних впертів. Такі імена ми зазвичай залишали без змін, бо й у той час вони звучали так само чудернацько, як і тепер. За стилем вони дещо подібні на слова кельтського походження.

Оскільки збережені сліди давньої мови впертів і брійців були схожі на збережені донині елементи кельтської мови, ми часто імітували ці сліди у своєму перекладі. Таким чином, назви Брі, Арчет і Чет-ліс змодельовані за залишками британських назв, підібраних відповідно до змісту: брі — «пагорб», чет — «ліс». Але тільки одне власне ім’я було змінене в такий спосіб. Ім’я Меріадок для героя було підібране так, аби його скорочений варіант Калі — означав вестроном «веселий, радісний», хоча насправді воно було скороченням тепер уже беззмістовного цаповинського імені Калімак.

У своєму перекладі ми не вживали імен гебрейського чи подібного походження. У гобітських іменах немає нічого, що відповідало би цьому елементу в наших назвах. Короткі імена, як-от Сем, Том, Тім, Мет, були скороченнями реальних гобітських імен, як Томба, Томлій, Мата і подібні до них. Але Сем і його батько Гем насправді називалися Бен і Рен. То були скорочення від Беназір і Ренуґад , прізвиська за походженням, які означали «тугодум, простак» і «домонтар»; але вийшовши з часом зі щоденного вжитку, ці слова залишились у деяких родинах як спадкові імена.

Зробивши певні спроби осучаснити і наблизити до читача мову й імена гобітів, ми пішли ще далі. Мови людей, споріднені з вестроном, треба було, здалося нам, передати формами, спорідненими з українською. Відтак мову Рогану було уподібнено до староукраїнської, оскільки вона була споріднена і зі загальною мовою (більш віддалено), й зі старою мовою (дуже тісно) північних гобітів, а порівняно з вестроном звучала архаїчно. У Червоній Книзі кілька разів зазначено, що коли гобіти чули мову Рогану, то впізнавали багато слів і відчували, що роганська мова споріднена з їхньою, тому було би безглуздо залишати записані назви та слова рогіримів у цілком іноземному стилі.

У кількох випадках ми осучаснили форми та написання географічних назв у Рогані, як, наприклад, Гірський Скит і Сніжний ; але ми не завжди були послідовними, бо наслідували гобітів. Це вони в такий спосіб змінювали почуті назви, якщо ті складалися з упізнаваних елементів або якщо нагадували назви Ширу; проте багато назв вони залишали без змін, як це зробили ми, наприклад, залишивши Едорас . З тих самих причин було осучаснено кілька власних назв, як-от Тінебор і Червослов [54] Такий лінгвістичний прийом не передбачає великої подібності між роганцями та давніми українцями в культурі чи мистецтві, в озброєнні та веденні бою, хіба що в загальних рисах — через подібні життєві обставини: простіший і архаїчніший народ, що сусідить із вищою та вразливішою культурою, займає землі, які колись належали їй. .

Ще північніша мова Долу в цій книзі зустрічається лише у власних назвах гномів, котрі походять із цієї області й котрі використовували мову людей для власних «зовнішніх» імен. Але ми не згадуємо про гномів часто, і цей народ залишився або лише у світі казок, де принаймні присутній правдивий спогад, або у безглуздих історіях, де гноми є об’єктами насмішок. Але у Третю Епоху ще можна було розгледіти дещо з їхнього давнього характеру та сили, хоч уже дещо затьмарених: то були нащадки наугримів Давніх Днів, у чиїх серцях іще горіло стародавнє полум’я Аулє-Коваля та жевріла їхня давня ворожість до ельфів; і в їхніх руках усе ще жило ніким не перевершене вміння обробляти камінь.