Кемерон Доукі - Усі жінки - відьми. Фатальне кохання

— Кого ти знайшов? — перепитала Пайпер. — Щось я не розумію, Джиле. Хтось постраждав? Що, власне, трапилося?

— Він несильно травмувався, — швидко відповів Джил.

Пайпер відчула, як у неї пришвидшився пульс.

— Хто несильно травмувався? — владним тоном спитала вона.

— Та я, узагалі-то, і не знаю, як його звати, — зізнався Джил. — Я знайшов його надворі позаду клубу. Він перечепився і впав на доріжці. Там було начебто слизько — таке часто буває похмурими днями. Тротуар мокрий… Таке могло статися де завгодно. Але біда в тому, що цей тип винуватить у своєму падінні клуб «РЗ».

— Заради всього святого! Яка дурниця! — вигукнула Пайпер.

— Ми з тобою це розуміємо, — відповів Джил, — але він — ні. Цей тип вже старий — я встиг тобі це сказати? До того ж… — тут голос Джила перейшов на шепіт, — до того ж я не зовсім певен, що у нього всі дома. Коли він дізнався, що я директор клубу, то відразу став вимагати зустрічі з власником. Каже, що якщо ти не приїдеш, подасть до суду.

— Це означає, що він подасть до суду в будь-якому випадку, або просто хоче, щоб я від нього відкупилася, — відповіла Пайпер. — Це шантаж. І як тобі це подобається?

— Дуже не подобається, ситуація просто ідіотська, і я не знаю, що робити, — відповів Джил своїм звичним тоном. — Але я вирішив, що тобі слід знати про цей інцидент, і саме тому я зателефонував.

— Ти вчинив правильно, — заспокоїла його Пайпер. — Звісно, я зараз же приїду. Але якщо цей тип думає, що зможе на мене наїхати, то нехай не сподівається.

— Дуже хочу побачити вираз його обличчя, коли ти сама йому це скажеш, — зіронізував Джил.

— Мені теж, — пирснула Пайпер. — Потурбуйся, щоб нашому загадковому прибульцю було якомога комфортніше, Джиле. Я зараз буду.

— Дякую, Пайпер.

— От лихо! — вигукнула Пайпер, натискаючи кнопку на слухавці переносного телефону і роздратовано кладучи її на місце.

— Щось не так? — поцікавилася Люсіль.

— Якийсь літній чоловік послизнувся й упав на доріжці біля клубу «РЗ», тобто — біля мого клубу, — пояснила Пайпер. — Як розповів мені мій директор, котрий саме проходив поряд, цей тип наполягає, що його падіння — це провина клубу. Вимагає особистої зустрічі зі мною і погрожує подати до суду. Боюся, мені треба туди їхати.

— Я перевдягну Ваята, — з готовністю сказала Люсіль. — Може, нам краще поїхати усім разом?

— Гадаю, що так. А ви самі не проти?

— Буду проти, якщо ви ставитимете мені такі недоречні запитання, — відказала, підводячись, Люсіль. — Можете зателефонувати своєму адвокатові, поки ми з Ваятом збиратимемось, — порадила вона, йдучи до дверей. — А якщо у вас іще немає свого адвоката, то знайдіть у довіднику якогось із дуже відомим ім’ям, щоб відразу ошелешити ним того нахабу при зустрічі. Якщо цей тип — шахрай, це відразу ж його відклякне.

— Наступ — найкраща оборона, — мовила Пайпер.

— Саме так, — підтвердила Люсіль. — Ми з Ваятом будемо готові за хвилину.

І, тримаючи малого на руках, вона квапливо покинула кімнату. Вирішивши дослухатися поради, яку їй дала Люсіль, Пайпер підійшла до телефону. Зателефонувавши родинному адвокатові, вона переповіла йому ситуацію, але відхилила пропозицію поїхати разом із нею до клубу. Якби справа була серйознішою, Пайпер без вагань взяла б адвоката з собою, але зараз вона сподівалася владнати ситуацію самотужки. Після розмови з адвокатом Пайпер швидко зателефонувала Фібі й сказала, що збирається до клубу.

— Усе готово, — сповістила Люсіль, повертаючись із Ваятом на руках. На ній була легка жакетка від сирої і туманної погоди, що надокучала місту зранку. Ваят був вдягнений у футболку з рукавами, на якій красувалася емблема відомої футбольної команди.

— Ще одна нова футболка! — докірливо зауважила Пайпер. — Люсіль, ви розпещуєте малого своїм потуранням.

— Саме в цьому і полягає мій підступний план, — віджартувалася Люсіль. — Я його розбалую, вам несила буде вправлятися з ним самій — тож ви покличете мене на допомогу і запропонуєте бути його нянькою.

— Дійсно дуже підступний і хитрий план, — відповіла Пайпер, одягаючи легку куртку. — Боюся, що він зможе спрацювати.

— Ти почув, Ваяте? Ми вже про все домовилися, — голосно прошепотіла Люсіль.

Попри роздратування через халепу, Пайпер посміхалася, йдучи до авто.

— Уяви собі — він взяв собі її прізвище!

— Та невже? Привіт, Фібі, як у тебе справи?

— Дуже добре, дякую, Елен, — відповіла Фібі.