Кемерон Доукі - Усі жінки - відьми. Фатальне кохання

— Наскільки я розумію, переді мною — Вільям Ланкастер?

— Про що, ти кажеш, дізналася? — скрикнула Пейдж. Коли задзвонив мобільний, вона прямувала до найближчого кафе після зустрічі з Дженіфер. Почувши дзвінок, вона швидко витягнула телефон і натиснула на кнопку.

— Я дізналася, що сталося з Донованом Хоуторном, — відповіла Фібі. — Я знаю, як йому вдалося щезнути.

— Я рада, що ти хоч щось знайшла, — сказала Пейдж. — А моя зустріч з Дженіфер стосовно Сеймура виявилася нічим іншим, як великим глухим кутом.

— Це вже не має значення. — І Фібі швидко розповіла те, на що її наштовхнула розмова у редакційній кімнаті відпочинку.

— Коли його жінка померла, Донован взяв собі її прізвище. До цієї ж хитрощі пізніше вдався і його син.

— Отакої, вони вигадали хитрий спосіб, як використовувати жінок у своїх ницих цілях. Чи не так? — спитала Пейдж, відчуваючи на спині холодок, спричинений зовсім не туманом, що взяв у облогу Сан-Франциско.

— Та отож, — погодилася Фібі. — Але найгірше не це. Здогадайся з двох разів, яке прізвище успадкував онук Донована.

Пейдж зупинилася як вкопана.

— Зажди. Не кажи, я сама здогадаюся. О Господи! Та це ж той тип. Новий працівник. Новий директор, що його найняла Пайпер.

— Точно. Прізвище онука Донована — Таунсенд.

— Джиле, — спокійно мовила Пайпер. — Виклич, будь ласка, поліцію. Негайно.

— Вибач, боюсь, що я не зможу це зробити, Пайпер, — відповів Джил. Легкою нечутною ходою він підійшов до інвалідного візка і став поруч. Пайпер почула, як стиха застогнала Люсіль.

— Донован. Донован Хоуторн, — вирвалося у неї.

— Не зовсім, — спокійно відповів Джил. — Але ваша помилка цілком зрозуміла. Батько завжди казав про вражаючу родинну схожість. Донован Хоуторн був моїм дідом.

— Люсіль, — Пайпер намагалася говорити якомога спокійнішим голосом. Мало-помалу, не зводячи очей з Джила, вона повернулася до бабці, яка стояла позаду. — Візьміть, будь ласка, Ваята.

«І дозволь мені звільнити руки!» — подумала вона. Якби Пайпер вдалося звільнити руки, вона би вмить поклала край цій ситуації. Одним-єдиним жестом вона б унерухомила Вільяма та Джила, а сама б зателефонувала сестрам і в поліцію. І Люсіль була б у безпеці, і вбивствам поклали б край.

Впевненим рухом вона простягла Ваята старій.

— Люсіль, — повторила вона знову, цього разу більш настійливо.

Несподівано вона відчула, як руки Люсіль обхопили її власні — і стиснули. Нарешті Пайпер ошелешено відвела погляд від Вільяма та Джила і подивилася у перелякані очі Люсіль Маршалл.

Усе тіло старої жінки тряслося так, наче вона стояла на крижаному вітрі. Її рот ворушився — то з плямканням розтуляючись, то швидко стуляючись, вона подумки сперечалася сама з собою і силилася щось сказати. Її вирячені очі, сповнені страху і люті, впритул дивилися на Пайпер.

— Боюся, вона ніяк не зможе допомогти тобі, — озвався Джил Таунсенд. Швидко підступивши до Пайпер, він одним різким рухом висмикнув Ваята у неї з рук і пихонув його в руки Люсіль. — Але ти не ж не будеш їй дорікати, правда? — спитав Джил солодкавим голосом. — Ти ж бачиш — вона сама не своя.

— Усе зрозуміло, — видихнула Пейдж. — Я зараз же їду додому.

— Стривай! — зупинила її Фібі. — Це нічого не дасть. Як тільки ти поїхала, мені телефонувала Пайпер. Сказала, що їде до клубу, бо її покликав туди по телефону Джил.

— О Господи! — зойкнула Пейдж.

— Ти не ойкай, а швидше їдь сюди! — наказала Фібі. — Я взяла таксі, уже ось-ось під’їжджаю до клубу.

— Та я теж вже іду, — відповіла Пейдж. — Як мені їхати — швидко чи дуже швидко?

— Дуже швидко!

— Ти ще маєш можливість передумати, — сказала Пайпер і скривилася від болю, коли Джил різко смикнув, зв’язуючи її руки за спиною.

«Яка жахлива іронія, який ідіотський збіг обставин!» — подумала Пайпер.

Джил і не здогадувався, що, зв’язавши їй руки, він позбавив її можливості скористатися магічною силою принаймні не слабшою за ту, яка тримала в полоні Вільяма ось уже понад вісімдесят років. Він просто унеможливив опір єдиної людини, яка могла захистити Люсіль у найпростіший спосіб — своїми руками та ногами.

— Ще не пізно передумати, Джиле, — повторила Пайпер. — Подумай про те, що ти робиш.

Перш ніж відповісти, Джил міцніше затягнув мотузку і перевірив, чи добре вона тримається.

— А чому тобі здається, що я про це не думав? Допомагати Вільяму — це робота всього мого життя; цим займалися мій батько і мій дід. Більше мені ні про що думати, Пайпер.