Мирослава Горностаева - Астальдо

Цей герб власноручно створив князь Нолофінве, і відтоді носити його вважали за честь його сини, та спокревені родини, яких було серед Нолдор — близько третини Тіріону. Герб юному княжичу Фіндекано, який нині поправляв на собі накидку, подобався, але він подобався б йому ще більше, якби чудову відзнаку було зроблено не для того, щоб відріжняти здалеку своїх від чужих.

Чужим для Аttea Nocce став рід Феанаро. Ельдар вже давно забули про ті спокійні дні, коли носити відкрито зброю на вулицях Тіріону вважалося непризвоїтим. Нині молодим Ельдар непристойно було ходити неозброєними, бо тоді супротивники одразу б заявили, що той, хто не має при собі меча, боїться поєдинку і не гідний зватися Нолдо.

Поєдинки, хвала Всевишньому та Вишнім Валар, відбувалися згідно суворих обмежень і до першої крові. Так наказав Великий Князь Фінве, який був не в змозі заборонити цю пошесть. Досі ніхто з герцівників не став перед грізні очі Судді Намо, позбувшись hroa , однак, десь в глибинах душі всі розуміли, що подібне може статися у будь-який час.

Сам Фіндекано бридився участю в цих іграшкових двобоях. Він охоче вправлявся у володінні мечем з братами Аракано й Туракано, а також з усіма бажаючими, але проливати свою, а чи чужу кров не хотів, і скаламутити його непробивний спокій не вдавалося жодному задираці з Мinya Nosse.

Третій Дім Фінвіонів також намагався стояти осторонь від цих сутичок, тому вірним Nelya Nosse часом діставалося з обох боків.

На третій знизу терасі Фіндекано побачив двох Нолдор в багряних накидках. Посередині, в чорному квадраті, красувалася восьмикутна зоря — родовий знак Феанаріонів.

Вірні дому Мinya Nosse , спокревені з родом Феанаро, вже давно носили його зорю на своїх плащах. Сам же князь Мinya Nosse пишався гербом, головною складовою якого були все ті ж язики вогню.

Фіндекано пізнав юнаків — то був давній приятель Лауральдо, з яким вони колись намагалися втекти за море, та його nildo , ще зовсім юний Нолдо на ім’я Наренділь.

Молодий княжич зітхнув. Опісля спокою садів Ірмо він мав знову витрачати свій час на те, щоб довести свою огиду до забав, подібних до кривавих поєдинків. Він сподівався лише на те, що Лауральдо зможе стримати свого молодшого друга в пам’ять давнього приятелювання з княжичем Другого Дому.

— Вітаю родичів з Мinya Nosse, — сказав Фіндекано приязно. Він знав, що за звичаєм двійця мала б привітатися першою. Але краще трохи відступити від звичаю, аніж бути змушеним вийти зі зброєю проти родича як проти ворога. До того ж Фіндекано мав власну думку про стан справ у Тіріоні, тому і дотримувався заборони, накладеної самим на себе.

Іноді, звісно, легше було б вийти на поєдинок, або стерпіти біль від рани. Лише крижаний спокій духу, успадкований княжичем від батька Нолофінве, давав йому змогу терпіти образи від деяких Нолдор в багряному вбранні… Багато з них нещодавно вийшли з дитячого віку. Як от цей Наренділь, котрий насмішкувато поглядає нині на герб Нолофінве на накидці Фіндекано і на його тяжкі чорні коси, перевиті за давньою звичкою золотими стрічками.

— Славний рід Нолофінве, — ущипливо мовив Наренділь, — його воїни славляться довгим волоссям і короткими мечами… Якої довжини меч у вельможного Нолдо?

— Я не збираюся нині мірятися ні довжиною волосся, ні довжиною мечів, — крижаним голосом озвався Фіндекано, — тим більше з дитям, чиє волосся нещодавно розчісувала ненька. Я міг би поговорити з Лауральдо, але не зброєю — словом. Я міг би нагадати йому, що негоже дозволяти юному родичу ображати давнього приятеля, але нині в Тіріоні дружба та приязнь вимірюється брязкотом сталі. Дозвольте мені пройти — я поспішаю.

Наренділь спробував загородити йому шлях, але Фіндекано здавив його обіруч, і переставив набік, наче ляльку. Підіймаючись вгору він почув задиханий і лютий голос юного Нолдо:

— Лауральдо! Ну що ж ти… Лауральдо!

Але Лауральдо мовчав.

Наступна тераса була величеньким парком. Фіндекано звернув туди, щоб скоротити шлях, і побачив біля озера, по якому велично плавали лебеді, ще одного молодого Нолдо, чиє світле волосся відблискувало щирим золотом.

— Нолдор носять золоті прикраси коли схочуть, — мовив Фіндекано повеселілим голосом, — але світле золото Арафінвіонів завжди з тобою, брате Фінарато. Я пізнав тебе по його сяйву ще здаля.