Мирослава Горностаева - Астальдо

— Так, забудемо, — труснув головою Фінарато, і в голосі його знову задзвеніло срібло, — до речі, я створив і родовий знак для всього Nelya Nosse … Не все ж Першому Дому зі спокревеними пишатися зірками на плащах — нехай і ми прикрасимо всіх вірних нашою відзнакою. Я навіть вже зробив собі персня з цим знаком і сьогодні вперше вдягнув його на палець…

Юнак витягнув лівицю, і Фіндекано побачив на його вказівному пальці чудової роботи золотого персня. Дві змійки з очима зі смарагдів переплелися на ньому під вінцем з золотих квітів. Одна зі змій пожирала вінець, друга захищала… Принаймні, Фіндекано так зрозумів значення персня. А може… Може, вони боролися за вінець.

— Власне, змій має бути три, — сказав Фінарато тим голосом провидця, від якого Фіндекано завжди ставало трохи моторошно, — три змії на одну корону… Однак наш рід завжди є осторонь… Залишаються дві… Я можу подарувати тобі і задум, і персня…

Він потягнув персня з пальця. Повільно, як уві сні.

— Ні, - прошепотів Фіндекано, — не треба, Інголдо!

Вперше в житті він назвав брата у перших його аmilesse , яким Фінарато звали лише рідні брати з сестрою. Бо злякався. Не його слів навіть — самого персня. На хвилину йому здалося, що кров застигла на тільцях золотих змійок…

— Сьогодні поганий день, — сказав Нолофінвіон врешті, стиснувши руками долоню родича, — і ти, і я в лихому гуморі, а все через оті багряні з чорним накидки на нечемних особах. Залиш персня собі, toron, цей знак не годиться для того, щоб прикрашати ним вбрання. Та й хто насмілиться сперечатися за вінець Великого Князя Нолдор?

— Не за вінець, — лагідно мовив Фінарато, — за місце в серці князя Фінве. Мій батько є мудрим — він знає, що його місце завжди третє — і не бажає більшого. А також не слухає солодких речей певного Вали, котрий занадто часто відвідує і садибу під знаком Восьмипроменевої Зорі, і садибу під знаком Коловрату.

— Я не хочу про це говорити, — різко сказав Фіндекано.

— О, крига в голосі… - озвався його родич — Пробач… Забудь мої слова, милий брате. До речі, як там Нельяфінве? Я так давно його не бачив…

— Про це я теж не хочу говорити, — сказав Фіндекано, — Вибач.

Арафінвіон мовчки схилив голову на знак згоди.

— Забудемо, — озвався він, коли Фіндекано вже підвівся з лави, щоб іти, — і закінчимо розмову як мелодію — нехай бринить надія… Ти будеш присутнім на Великих Змаганнях через три кола світла?

— Я прийду, — мовив Нолофінвіон протягло, намагаючись вибачитись за різкість попередніх слів музикою голосу, — говорять, що ти, як співець, виборюватимеш першість у Мinya Nosse ?

— Так, Макалауре є Золотим Голосом Тіріону, — сказав Фінарато без насмішки, він просто стверджував давно всім відому істину, — але й срібло часом має свою ціну, хіба ні?

— Якщо це твоє срібло, милий брате, — мовив Фіндекано щиро, — то воно часом буває дорожчим від золота.

— А чому ти не записався на змагання співців? — спитав Фінарато, — твій голос, і твоя арфа…

— Опісля вас двох звучатимуть дуже слабко, — всміхнувся Нолофінвіон, — я краще заграю тятивою лука, бо там у мене є надія переграти цього хвалька Туркафінве на радість батькові й братам…

— А що скаже Арельде? — спитав лукаво Фінарато.

— О, вона вболіватиме за мене, — сказав Фіндекано, підіймаючись з лави, — я певен…

Розмова з Арафінвіоном привела душу Фіндекано якщо не до гармонійного стану, який намагалися підтримувати в своїх душах Ельдар, то, принаймні, трохи заспокоїла. Однак і стривожила теж. Фінарато, з його чутливістю, провидів якісь біди для Нолдор, набагато більші за чиюсь загибель на поєдинку. Нолофінвіон знав, що батько приятеля, князь Арафінве був трохи не єдиним в Тіріоні, хто рішуче замкнув двері своєї садиби перед Валою Мелькором. Однак і в його родині не було гармонії — Артаресто, його другий син, ніяк не міг позбутися якихось непевних страхів, що їх, за чутками, навів на нього в дитинстві Мелькор. Айканаро та Ангарато, добрі приятелі Фіндекано, прихитрялися одночасно товаришувати і з Туркафінве та з Куруфінве — молодшим, ганяючи з ними верхи по лісах Аману в складі почту Великого Ороме. Фіндекано сприймав це як належне, а от Турукано з Аракано весь час намагалися перетягти молодших Арафінвіонів на бік Attea Nosse, і страшно на них ображалися, коли юнаки все ж таки не наважувалися залишити своїх приятелів з дому Феанаро. Їхня ж сестра Артаніс, ніби виправдовуючи своє amilesse Нервен, встигла зіпсувати стосунки з самим вуєм Феанаро. Подейкували, що, для якоїсь нагальної роботи, вую потрібно було мати перед очима певний колір — суміш золотого сяйва Лауреліну та срібного сяйва Тельперіону. Саме таке волосся було у Артаніс, як бо говорила вона сама — золото від Ваніяр, срібло від Телері. Князь Феанаро, з властивою йому самовпевненістю, попрохав у племінниці пасемце волосся як зразок. На що Нервен відповіла, холоднокровно дивлячись просто в очі Вогняному Духові: «Я не можу допустити, щоб один з князів Нолдор і мій шановний родич захворів від огиди, дивлячись на успадковане від Телері та Ваніяр, котрі, за його ж словами, негідні зватися Ельдар.»