Мирослава Горностаева - Астальдо

Отже діву-Ваніе звуть Амаріе… Здається він, Фіндекано, десь чув це ім’я… А, ну напевне… Про неї оповідав Туракано… Красуня Амаріе, подруга Еленве… Найкраща танцівниця Валмару… З тих, що танцюють перед очима самого Манве Сулімо та інших Валар…

А глядачів тим часом прибуває… Лави, де сидять Нолдор, переливаються кольорами Трьох Домів. Багряні накидки з восьмикутною зорею… Сині, гаптовані срібними зірками… Блакитні з золотими квітами… Герби на плащах спокревених…

Міняться кольори… Жодного стороннього вкраплення… Міnya Nosse онде — навпроти Другого Дому. З одного боку вони відділені місцями, приготованими для Валар та Маяр, з іншого — гостями з Валмару. Третій Дім неподалік, поруч з гостями з Альквалонде. Краще було б навпаки, бо нині, для того, щоб виконати свій задум, Фіндекано доведеться йти через поле для змагань на очах у всіх.

Юнак позирає на батька з ненькою. Князь Нолофінве є сумовито-задумливим, і таким же сумним є лице мами Анайре, котра вболіває за свого чоловіка. Час від часу він поглядає вбік, на порожні ще місця Великого Князя та Княгині. Про що думає татко? Хтозна… Хоч би не про старшого брата, котрий, незважаючи на важкий норов, все ж таки більше любий серцю Ясновельможного Фінве.

А онде і Вельможний Феанаро з пані Нерданель та синами. Як же виросли малі близнята-Амбаруссар… Ніжні юні підлітки-Ельдар… Такі ж рудоволосі, як і старший брат, котрий в дитинстві звав їх лисенятами. Сіроокий красень Макалауре з незмінною арфою… Шалена Трійця — вже не підлітки, юнаки… Туркафінве, губитель дівочих серденьок, поправляє заплетене в коси світле попелясте волосся, успадковане ним від пані Міріель. Позирає туди, де зібрався гурток дівчат-вершниць… Не дочекаєшся, приятелю, Арельде не для тебе… Куруфінве-молодший веде під руку чорняву Нолде в багряній сукні… Ой, діво-Ельде, ти любиш багряне — не згори на цьому вогні… Моріфінве, похмурий і чимось незадоволений, чорне волосся з рудуватим відливом вкриває його плечі ще одним плащем, чорні брови зведені на переніссі.

А ось і старший княжич… припізнився трошки. З уклоном передає батькові скринечку з різьбленого дерева. В таких скринечках зазвичай майстри підносять Вишнім вироби під благословення. Цікаво, що там… Може, ота прикраса, про яку стільки шепотілися у Тіріоні.

Фіндекано раптом зрозумів, чому спізнився Руссандол. Князь Феанаро мусив прийти на свято беззбройним, як і всі Ельдар. Зброя для змагань була віднесена розпорядникам ще вчора, і окрім того ніхто не мав брати з собою навіть бойового ножа. Це також було розпорядження Великого Князя Фінве, можливо і доцільне, якщо зважати на нинішні обставини…

Тож вуй Феанаро не міг вийти на люди озброєним. Однак, оту скринечку приніс Майтімо під охороною озброєних Нолдор з Міnya Nosse. Онде вони подалися геть, забравши з собою й меча Руссандола… Та що ж там може бути, у тій скринечці, якщо вуй вважає, що її потрібно нести Тіріоном у супроводі загону воїнів під проводом першого мечника Нолдор…

А ось тепер час рушати… Фіндекано рішуче спускається по сходах і іде навпростець через поле. При цьому він благає подумки ще неприсутніх тут Валар, аби татко Нолофінве не здумав його гукнути, або покликати назад.

Вишні тілько-но починають являтися. Іншим разом Фіндекано не відводив би очей з почесних місць, призначених для опікунів… Ось у яскравому спалаху явилися обіруч Ауле-коваль та Яванна, опікунка рослин… Ось Ороме-мисливець з жоною Ваною, схожою на ніжний квіт Берегинею Юних… Ось сам великий воїн Тулкас, переможець Мелькора, зі своєю подругою Нессою, покровителькою тварин…

А Мелькор уже тут, скромно примостився в куточку. Фіндекано, котрий лише поглядав час від часу в бік Валар, не встиг помітити, коли той явився. Поруч з ним — порожні місця, видно Вишні Боги не дуже полюбляють провинного брата, незважаючи на все його каяття та запевнення у вічному мирі… Ні, ось просто до нього іде сумовита Валіе в чорній сукні та білому запиналі. Це Ніенна Феантурі, Душа Скорботи, сестра Намо, Судді Мертвих та Ірмо, Володаря Снів. Вона сідає поруч з ізгоєм, і кладе йому на чорний рукав сорочки свою білу руку.

Фіндекано вирішує про себе, що Скорботна Ніенна є відважною. Якби ж то Мелькор був гідним її сміливого вчинку… Ельдар вже звикли до його присутньости у Валінорі, навіть князь Нолофінве приймає Мелькора в своїй садибі з ввічливістю та шанобою, однак Фіндекано ніяк не може позбутися своєї давньої дитячої неприязні до колишнього Хазяїна Urqui .