Мирослава Горностаева - Астальдо

— О, нині ми пізнаємо одне одного по гербах та накидках, — продзвенів сріблом голос Фінарато, — сподіваюся, мій любий друже, хоч ти не будеш вимахувати мечем перед моїм обличчям…

— А що, вже намагалися? — спитав Фіндекано, силячись на жартівливий тон.

— О, тут проходило двоє певних осіб у вбранні певного кольору, — насмішкувато мовив Інголемо, — бідолахи, напевне, забули квенья — за них намагалася заговорити їхня зброя. Втім, вона, здається, теж є німою…

Фінарато був вбраний в блакитне, бо цей колір неймовірно личив золотоволосому і синьоокому Нолдо. Блакитна ж накидка з золотою квіткою — гербом Арафінвіонів, недбало звішувалася з лави.

— О, ці вже мені герби та родові кольори, — продовжив Фінарато з усміхом, — дивні часи настали, toron [93] Toron (кв) — брат у перших , Ельдар оцінюють одне одного не за витворами рук і не за силою розуму, а за кольором шматка тканини, чиїм призначенням є прикривати hrоа від подмухів вітерцю. Я напевне є нерозумним, милий брате, бо при погляді на багряний з чорним плащ, мої очі не заслав багряно-чорний дим… Я навіть не знайшов вчасно відповіді на мудре питання юного Нолдо… як там його… Наренділя, чого це я, княжич Нолдор, якого нарекли чесним Нолдорським назвиськом Артафінде, відгукуюсь на Телерійське ім’я Фінарато, і мене від цього не нудить…

— Я міг би посміятися разом з тобою над вадами власного розуму, — сумно мовив Фіндекано, котрий ніколи не називав друга офіційним іменем, — аби не бачив занадто часто, як цей дим, котрий може бути й сріблясто-синім, застилає очі особам, яких я люблю всім серцем. Нещодавно додому принесли пораненого Туракано… Він поєдинкував одночасно з Туркафінве та Куруфінве-молодшим, бо йому здалося, що котрийсь з них поглянув на Арельде не зовсім по-братньому.

— Стривай, — звів брову Фінарато, — я чув від гідних довіри осіб, що певна панна Лехте з роду, спокревеного з Мinya Nosse , є зарученою з Куруфінве-молодшим, і їхній злюб відбудеться найближчим часом…

— Саме так, — підтвердив Фіндекано, — але Турко [94] Турко (Turco) — скорочено від Туркафінве і Курво [95] Курво (Kurvo) — скорочено від Куруфінве не полишають улюбленої забави — полювання, а моя сестра теж є одною з найкращих учениць Ороме. Туракано вирішив, що непризвоїто князівні Attea Nosse гасати лісами з двома Феанаріонами, один з яких майже одружений…

— Але Арельде здається більше подобався Турко, — хмикнув Фінарато, — що ж до Куруфінве, то я щиро співчуваю діві, котра мала нещастя закохатися в цю зменшену подобу вуя Феанаро. Недарма пані Нерданель назвала його Атарінке [96] Атарінке (Atarince)— «маленький батько» ще в дитинстві.

— Туракано, — зітхнув Нолофінвіон, — не бажає бачити поруч з нашою сестрою будь-кого з семи Феанаріонів.

Фінарато дивився на приятеля зі звичним лагідним усміхом.

— Ось поглянь, — сказав, — скоряючись загальній пошесті, я створив собі власного герба. На майбутнє… Такого скромного і мальовничого без отих вогняних знаків, що вже намуляли око всім добрим Нолдор Тіріону.

Юнак розгорнув шматок шовку і урочисто показав Фіндекано герб, вигаптуваний на ньому — арфа та смолоскип на зеленому тлі.

— Музика, — сказав лагідно, — пробуджує душі, а світло розганяє тьму. Вигаптувала його мені сестричка Артаніс, бажаючи подражнити старшого брата за зайву миролюбність.

— Так хто придумав герба? — засміявся Фіндекано, — ти, чи Артаніс?

— Він мені приснився, — мовив Фінарато, — а вірніше привидівся… Це було аpacen, милий брате… Я намагатимусь опікуватися тими, кому найбільше потрібна музика серця та живий вогонь душі.

— А тобі не привиділось часом, — спитав Нолофінвіон, — коли закінчиться оця війна кольорів та гербів?

— О, — вимовив Фінарато якимось зболеним голосом, — декого не спинить навіть своя та чужа погибель… Аби ж тільки своя… Я бачив власну смерть, вона чаїлася у тьмі і забирала любих мені nildor [97] Nildor (кв) — друзі , перш ніж кинутись мені до горла… Але ми гинули не за візерунки на тканині, милий брате…

Фіндекано поблід. Його родич дивився вдалечінь тим відчуженим поглядом, який часом з’являється у ясновидців.

— Загибель у щасливому Валінорі? — спитав Нолофінвіон, силячись на усмішку, — ні, toron… Мовчи… Не говори, бо слово, як і музика, часом обростає плоттю…