Мирослава Горностаева: Вогнедан, Повелитель…

Він майже не відчув болю. І упав у росяні трави ницьма.

Чиїсь руки підхопили його біля самої землі. Сильні руки з тонкими пальцями воїна й музики.

— О, зовсім зле, — мовив знайомий голос, — тобі потрібно було залишитись і воювати… Ти поспішив на відпочинок, Воїславе…

— Моя провина, — озвався Веданг, не розплющуючи очей, — але ж, коли подальше життя несумісне з честю — то дозволяється.

— Ну що ж, — зітхнув Повелитель, — тоді тримайся, брате Воїславе… У Богів інший рахунок часу, і нам недовго відпочивати.

Воїслав нарешті розплющив очі і взяв друга за руку. Вогнедан усміхався, як в юності, і мав ніжне вродливе лице Принца Яблуневого Саду, але на його чолі багряною плямою проступав опік тавра.

— О, навіть тут…, - прошепотів Воїслав.

— Адже я є душею поневоленого Краю, — мовив Вогнедан спокійно, — останнім Повелителем, котрий пройшов посвяту голосом теплого вітру. Та ми проб’ємося, Воїславе, крізь ворожу лаву, і я знову вдягну Вінець Богорівних.

І Воїслав, дивлячись на спокійне лице друга, зрозумів, що інакше бути просто не може.

Лист Безіменного Укладача Сувою до Світляна-Мстислава, сина Повелителя Вогнедана.

… я можу лише сказати — о, надаремно…. Надаремно ви образили князя Влада і покинули Високий Замок разом з Воїрадом та Владигором. Князь Пард не є зрадником — у нього просто не зосталося вибору.

Двадцять років війни з обома Імперіями… Чорногору знекровлено. Але ще нічого не скінчено.

Те, що князь Влад допоміг моанцям розгромити ішторнійців, котрі прорвалися до Данаділу з його таки попусту, є військовою хитрістю, а не зрадою.

Ви є воїном, мій юний принце, але є війна і війна…

Ми надаремно втрачаємо людей і дивних… Нещодавно загинув Хмара Вигорич, відважний квітанець, і п’ять років як нема Люта Дубового, ватажка повстанців Ведангу і Зелеміню.

На троні Моани нині Літтон Чоррін, який бажає замирення з інородцями.

Задля своєї давньої пристрасті до певної пані, чиє ім’я…, Імператор обіцяє надати Чорногорі пільги, а Пардів зоставити княжити.

Він уже не вимагає вашої видачі, а також видачі Воїрада, князя Ведангу. Але вам доведеться взяти прізвище матері і стати Світляном Лелегом, звичайним підданим Імперії.

Починається інша битва, в якій ви мусите приймати участь, але зовсім не таку, як тоді, коли ви водили свої боївки в Південний Данаділ.

Не Повелителем судилося вам стати, а Князем Тіней, проводирем таємного війська…

Ми сплетемо страшну Павутину Змови, вкривши нею всю Імперію, і коли настане час її крушити, ми будемо готові…

Нехай ви не дочекаєтесь вирішального дня, але ви віддасте Павутину сину, буде такий у вас народиться. Або найближчому родичу.

Парди мусять прикривати нам тили — якщо вся ельберійська знать стане упослідженою, то боротьба буде набагато важчою. Щодо Ведангів — то ми спробуємо викупити хоч би Гніздо Драконів, щоб зачепитися в тих краях. Можливо — пізніше…

Лларанів — Драганів не зосталося — зник п’ятий промінь Вінця. Однак є ще Лларани-Болотяні Рисі, які зможуть їх замінити.

Ще по зелемінським справам ви питали мене, що то за чутки про оголошення моанською церквою дня святого Кеяна Зелемінського та блаженної Франи Зеліборської… Все так — це і є оті самі особи… Їх віднайшов в тих болотах який-то чернець. Вже хворих на проказу. Лемпарт до того часу зовсім втратив глузд, але Чаяна знайшла в собі сили скласти таку оповідь, що її ось-ось занесуть до мейдистських святців.

Ви приводите мені в приклад острів Сіллон і Ллєгів, які не здаються і досі, на відміну від інших провінцій… Але ж на острові протриматися легше, і то вже давно нема Вітровія, а князь Буревіст, його син, ледве встигає відбивати напади ішторнійців, котрі все ж таки сподіваються оволодіти островом.

Щодо пророцтва про Вогнедана, Повелителя, вимовленого волхвом Вишезіром, то я не бажаю про нього говорити. Не тому, що не вірю, а тому, щоб не зневіритись у боротьбі, перемогу в якій побачать лише нащадки.

Єдине скажу — ваш батько відродиться у силі і славі. І врятує Ельбер Прекрасний.

Однак, для цього потрібно, щоб йому було що рятувати.

Примиріться ж з князем Владом, і погодьтеся стати проводирем таємного війська… Іншого вибору у нас нині немає. Повстанський рух вигасає, люди втомилися від напруги, а дивні… Так мало зосталося дивних.

Чекаю на вашу відповідь. Нехай цей лист буде останнім письмовим доказом нашого спілкування. Віднині ви маєте все тримати в пам’яті — ви зможете, адже ви син Вогнедана.