Мирослава Горностаева - Вогнедан, Повелитель…

Пан Дубовий наказав своїм воїнам супроводжувати їх до Долини Мертвих, і далі — по зелемінським лісам. На Збраславській же рівнині месники мали діяти вчотирьох. Перед тим, як вирушати, Воїслав, подружжя Дубових та Родомир Болотяна Рись присягнули на вмістилищі попелу від Вогнеданового поховального вогнища, що, або помстять його, або загинуть.

Коробку заховали у схроні, примітивши місце. І пішки вирушили ярами до Зелеміню.

Йшли ночами, так було надійніше… Разом з Тополиною їх було чотирнадцять. Войко вже не числився пажем — опісля одної вилазки, в якій юнак власноручно вбив двох моанців, Воїслав надав йому звання пожиттєвого шляхтича.

Біля містечка Оршави сталася сутичка ще з однім загоном «людей князя Кеяна». Більшість їх була ельберійцями. Гаслом цих негідних осіб було: «Смерть нелюдям!» Суддя Дубовий, спускаючи тятиву свого лука, був аж багряним від люті до кінчиків своїх округлих вух. Він ніяк не міг зрозуміти, з яких щілин повиповзала уся ця погань.

В цій сутичці партизани втратили одного відважного шляхтича — пана Яворського. Вони зуміли винести тіло, і поховали воїна в землю посеред зелемінського лісу.

Опісля похорону суддя призначив замісником шляхтича Дубовського — родича по ельфійській лінії родини Дубовицьких, а по людській — власного брата у других. Визначив місце збору і його час. І віддав наказ час від часу навідувати лісові зелемінські дороги з метою очищення їх від моанців і зрадників.

— О, віднині, - сумно сказав Дубовський, — ворога буває неможливо відріжнити ні за обличчям, ні навіть за мовою. Невже цим особам аж так погано велося в Ельбері Прекраснім…

— Деякі особи, — мовив Дубовий люто, — бачили красу і гармонію лише в набитих гаманцях, а з музики визнавали тільки свист та гикання. Я вже не говорю про те, що вони гидували навіть доторкнутися до книги. Зате не гидували натоптувати свої гаманці за рахунок добрих людей і дивних, чинячи крадіжки і навіть розбій. За своїм фахом я досить надивився на подібних паскуд, але чи міг я подумати, що вони матимуть нахабство встановлювати на цій землі свої порядки, які годяться хіба що для таких же злодіїв… Дуже шкода, що наші закони передбачали смертну кару на місці злочину лише за розбійництво.

І ось восьмеро дивних розчинилися поміж деревами немов тіні. П’ятеро зосталися на галявині — Войко Тополина не покинув свого князя..

Воїслав виклав свій план. Лемпарта неможливо було легко обдурити, бо він знав в обличчя всіх присутніх, включаючи подружжя Дубових, а також знав про вміння дивних ману наводити. До того ж поруч з ним була чистокровна Чаяна, яка могла також щось запідозрити. Ну, і недарма зрадники влаштовували новачкам оті перевірки з топтанням корогви. Від хвилювання мана слабла, а хіба міг котрийсь дивний- вивідач без хвилювання наступити ногою на стяг Богорівних?

Отже, потрібно було потрапити до Збраславу без перевірки. Задля того суддя та інші троє, прикрившись маною, приведуть Воїслава до Лемпарта без мани. Неначе бранця. Лемпарт зрадіє так, що не стане їх перевіряти. Веданга, ясна річ, вкинуть до якогось льоху, а там він уже зуміє заморочити голову охоронцеві, прикінчити його і прийняти його вигляд. А далі месники зустрічаються і діють разом.

— А якщо Лемпарт одразу покличе ката? — спитав суддя, — це дуже ризикована справа, мій князю…

— Тоді будемо діяти за обставинами, — незворушно сказав Воїслав, — та тільки не візьмуть мене на тортури одразу… Я ж ніяких таємниць не знаю, щоб їх з мене вибивати силою. Думати будуть, що робити зі мною: чи-то тут прикінчити на пострах добрим людям і дивним , чи-то до Моани відправити, бо все ж таки я є вельможею, а Імператора цікавлять подібні бранці. А поки думатимуть — ми зробимо свою справу. Тільки я б хотів захопити паскуд живцем. Забагато чести їм буде померти одразу від мого клинка.

Суддя запропонував трохи інший хід подій. Він з Квітославою явиться до Лемпарта під маною, і вимагатиме грошей за голову його ворога Воїслава. На доказ того, що у нього в руках саме Веданг, покаже Лемпарту його меча. Драган мав пізнати «Язик Дракона». Таким чином вони виманять зі Збраслава не тільки Лемпарта, але і всю його зграю.

— Не повірить, — мовив Дракон, — спитає, чому ви не привели мене одразу.

— А я відповім, — сказав суддя незворушно, — що не віддаю товару без грошей. І що, коли я за годину не повернуся, моїх бандитів… тобто шляхетних розбійників на тому місці вже не буде. Так що навіть на тортурах я зможу видати лише порожню криївку. Тож — спершу гроші, тоді бранець При чому — торг на моїй території, щоб не було обману.