Мирослава Горностаева - Життєпис Білого Ворона

Коли ми примчали верхи до Ігворри (Вербена бо трималася в сідлі незгірш за чоловіків), панотець був дійсно дуже в тяжкому стані. Він лежав на голих дошках свого твердого ложа аскета і аж вився від болю. В маленькому будиночку біля замкової церкви була лише одна служниця — старенька моанка, яку панотець колись привіз з собою. Вона лише плакала і значила себе трикутником. Князь Іргат теж зробив оберігаючий знак й почав пояснювати своєму душпастирю, що він привіз знаючу жону, котра може його врятувати.

— Нізащо! — вигукнув панотець перелякано, — сказано ж бо: «до відьом, ворожок і чаклунок не підходь!»

— Ця жона не є чаклункою, — намагався пояснити князь, — вона лікар… Гарний лікар… Кращий за нашого белатця Кролла.

— Жони, — упирався панотець, — є лише сосудом для сім’я чоловіка! Жінка не може бути лікарем — для цього вона занадто дурна. А якщо жона усе ж таки займається знахарством, то їй напевне допомагають біси!

— Я — сосуд для сім’я чоловіка? — раптом мовила Вербена тим недобрим голосом, який я чув від неї дуже зрідка, — Іскро, як ти можеш це витримувати? Ці самі святі повчання стосуються й твоєї дружини… Ну, а що я маю нині робити? Рятувати це створіння всупереч його волі?

— А так можна? — розгублено спитав Іргат.

— Якби котрийсь з наших людей надумав накласти на себе руки, — відрізала жриця, — я б не мала права заважати, бо людина має вільний вибір між життям та смертю! Але, для мейдиста, як це тобі чудово відомо, самогубство — смертний гріх. Ми не можемо допустити, аби цей святий чоловік погубив свою душу! Гей, хто тут є! Служниця? Казан окропу, шість чистих простирадел… Чистих! Втямила? Повторюю моанською мовою… Що, нема? Іскро, накажи слугам принести необхідне з замку! Одну… Ні, дві лампи! Стіл тут є?

Через півгодини панотцева спочивальня перетворилася на лікарняну палату. Бідолашного Ардгома довелося присипляти силою — він бо голосив і відбивався. З наказу Вербени його тримали четверо дужих гриднів, аж поки вона його не «пригасила», як тоді горянина. «Втручання у природній хід речей», що стало для жриці справою чести, пройшло блискуче. У панотця навіть не було запалення швів, чого Вербена боялася найбільше.

Коли священик одужав, то написав на Вербену кляузу до Моанського Духовного суду. В кляузі зокрема говорилося, що відьма, користуючись його слабкістю, зашила йому до живота маленьке бісеня.

Найсумнішим в цій історії було те, що бідолашний панотець щиро вірив в те, про що писав. До Ігворри прибула виїзна комісія Духовного суду. Почалося довге і небезпечне для Вербени розслідування

До Лелечого Гнізда примчала верхи княгиня Денниця, сповнена тривоги за сестру. Панотець не знав Вербени в лице, хоча чув про поганську жрицю, котра зціляла «бісівською силою», а чи «бісівським віданням». Але він пізнав мене … Вербена, беручи мене з собою, зовсім забула, що я-то — мейдист і давній знайомий панотця. Тепер комісія мала прибути до Лелегів для розслідування. Денниця вважала, що Вербені треба покинути хутір.

— Якби отой невіглас помер від запалення черевини, — хмикнула Вербена, — всім було б легше… В тому числі і самому старому дурневі, раз йому так муляє наш грішний світ… Цілком природня смерть…

— Даремно ти так, — всміхнулася Денниця, — ти й цуцику бездомному перев’яжеш лапку…

— Тільки, якщо те цуценя не скажене, — мовила Вербена отим своїм лихим голосом, котрий робив її схожою на справді злу чаклунку, — я не маю особливої любові до так званих ближніх. І куди ж мені оце тікати? До Ішторну? З однієї божевільні до іншої? Красно дякую…

— Але ж Іскра не зможе їх довго стримувати! — вигукнула Денниця, — щастя ще, що Ардгом не знає, що ти — моя сестра! Він і так уже до мене придивлявся! Хтось доніс йому, що я можу зціляти накладанням рук! Я роблю це не так часто, як мені хотілося б, але ж… Я рятувала зовсім безнадійних! Від яких відмовилася навіть ти..

- І хтось із них на тебе накапав, — сказала Вербена вже м’якше, — б’юся об заклад, що це поштивий прихожанин панотця Ардгома… Добре…Я їду на хутір Готурів. Їхнього найменшого я рік тому оперувала. Всі Готури нині — кістьми за мене ляжуть. А Іскра нехай помагає суддям чим може. Дасть їм гриднів, провідника в гори… Розтрусять свої черева на бездоріжжі — то пропаде у них бажання полювати на відьом.

Згодом, однак, виявилось, що виїхати, можливо, доведеться й мені. Комісія мала мене допитати, адже за словами князя Іргата, він випадково зустрів нас у місті і саме я, бажаючи врятувати панотця, оповів князеві про здібності Вербени. З цього приводу відбулася невеличка родинна нарада. Жінки родини вважали, що мені краще відсидітися в горах. Я доводив, що якраз моя втеча викличе найбільші підозри. Втік — отже винен… А так — нічого не знаю, знахарку зустрів на торговищі, коли шукав ліків для панотця на прохання князя. Де вона потім поділася — невідомо. А я — щирий мейдист, і взагалі тут — ні до чого.