Мирослава Горностаева: Вогонь для Вогнедана

— Ти, небого, — продовжує Вербена, — лінуєшся навіть по двору пройтися… Тобі гуляти більше треба. Розгодуєш дитя в утробі — як будеш народжувати? Кричатимеш тоді — «рятуй, стрийно?»

Конвалія тільки й сподівається, що на стрийну. Після смерти княгині Чорногорської, матері Конвалії і сестри Вербени, панна Лелег є останньою надією усіх болящих. Звісно, потрібно слухати її порад. Але туга так обгорнула душу, що й прокидатися зрання не хочеться, не те що гуляти…

І ось вечір настав, і сумує біля вікна спочивальні молода жінка… Книга віршів лежить на колінах, та не хочеться їй читати.

— Осіння пора, — шепоче вона,

Сік у лозах завмира

Захід — мов пожар…

Милий з думки не йде

В серці жаль наче жар…

І раптом чує вона рідний знайомий голос:

— Жаль твій — пожежі змах…

Знав, що невдовзі ступлю

На останній я шлях….

Та не думав ще вчора

Що це прийде так скоро…

Скрикує Конвалія і обертається… Подих гарячого вітру обвіває їй лице. Біля її дівочого ложа, на якому вона колись мріяла про коханого, згущується тінь…

Він одітий в чорне, її Воїн… Волосся спадає на спину… Руків’я меча за плечем… І вітер, гарячий вітер, що пахне порохом, кров’ю і згубою.

— Не підходь, — знову чує жінка голос коханого, — доторкнешся — підеш за мною… Я не мав цього робити, люба… Та я хотів побачити тебе востаннє…

— Воїне, — шепоче Конвалія, — Воїне…

— Я загинув, цвіте мій, — чується голос з гарячого вітру, — аби постав із попелу Ельбер Прекрасний… Ми програли нині — та в майбутньому ми переможемо! Тільки збережи дітей, кохана! Збережи дітей… Імена їм дай — Вогнедан і Дана… Особливо дбай про сина… Не плач за мною… Дух не вмирає…

На крик Конвалії першою вбігає Вербена… І ледве встигає підхопити зомлілу жінку. Повз неї проноситься наче повів суховію.

— Чоловіки…, - бурчить цілителька, вкладаючи Конвалію на ложе, — наклав головою — іди до дубового гаю… Спочинь у спокої… Ні, він тривожить вагітну… Ніякого розуміння…

Лише коли сплакана Конвалія заснула, напоєна зіллями, дозволяє собі Вербена навіть не заплакати — зітхнути…

— Прощавай, Драконе…

Наступного дня князь Іргат посилає за Вербеною пажа. Відьма з’являється в княжих покоях свіженька, наче й не просиділа цілу ніч біля ложа племінниці.

— Вербено, — говорить князь Чорногорський, — де твій брат?

— Ольг в Моозі, в діловій поїздці, - відповідає жінка, — коли повернеться — не знаю.

— Ольг в тій самій поїздці, що й Воїн, — аж шипить Іргат, — і ти не знаєш, чи живий він, чи мертвий… А втім, що станеться вишколеному убивці, котрий служить Князю «тіней» …

— Говори про це голосніше, Іскро Пард, — таким же свистячим шепотом відповідає відьма, — може почує хтось зайвий… А якщо ти хочеш смерти брату своєї дружини — скажи про це на сповіді.

— Вербено, — каже князь, — наш рід у великій біді…

— Наш рід у великій біді вже двісті років, — пирхає Вербена, — з тієї хвилини, коли впали брами Боговлади під сокирами моанських варварів… Ти хочеш сказати щось новеньке, пане Іскро?

— Вербено, — князь вирішив не звертати уваги на кпини, — моя дочка не була обвінчана з Ведангом… Вчора ввечері вона упевнилась, що він загинув…

— Він приходив, я знаю, — зітхає панна Лелег, — страшна сила духу Драконів…

— Конвалія народить безбатченка, — говорить Іргат тремтячим голосом, — її дитина буде позбавлена прав і можливості успадкувати Чорногорське князівство. Я не говорю вже про намісництво над Південним Данаділом. Я хотів порадитися з твоїм братом… Тут може допомогти лише…

— Примарний шлюб, — спокійно договорює Вербена, — для прикриття.

— Ти наче сама торгуєш вином разом з Ольгом Лелегом, — мовить князь аж з деяким полегшенням.

— Я нічого не тямлю в торгівлі, - відповідає жінка, — але вже маю на прикметі нареченого.

— Ця людина, — говорить Іргат, — має знати, що вона… лише прикриття. І не вимагати прав ні на князівство, ні…на Конвалію.

— Людину таку знайти нелегко, — спокійно говорить відьма, — тому нареченим буде дивний … Твій брат у перших Ясногор Пард.

— Він же рябий, і їй у батьки годиться! — вигукує князь, не стримавшись.

— Але ж це буде примарний шлюб, — мовить Вербена, — зате він шляхетного походження, і влада над Чорногорою зостанеться в родині Пардів.

— Він же язичник! — говорить Іргат вже тихіше, — його навіть для виду не введено у закон!

— Це я беру на себе, — всміхається Вербена, — на весілля наречений приїде мейдистом.