Мирослава Горностаева: Вогонь для Вогнедана

— Звели Горицвіту повертатися до криївки. А сама іди сюди.

Дана мовчки виконала наказ. І стрибнула на підвіконня, тулячи до себе Воїна.

— Він як? — спитала. — Мечислав…

— Розум, — вимовив Вогнедан, — не витримує… Згасає… Боги мої, та що ж тут сталося? Звідки тут взялися люди Цитаделі?

— Поспішив ти, брате, — процідила Дана, поглянувши за канапу, — ну, що ж…

Їх перенесли до будиночка Купави — Мечислава і Ольга. Пан Лелег спав тим самим сном, котрий відновлює сили опісля зцілення. Вогнедан якось і не дуже хвилювався за Князя тіней , знаючи його славетну витримку. Мечислав лежав на ложі управительки, дивлячись в стелю застиглим поглядом.

Вогнедан сів поруч. Підняв друга, поклав його голову собі на плече.

— Меч, — сказав, — це я, Вогнедан… Чуєш?

— Вогнедан, — вишептав Веданг, — милий брате…

І досі згадує Повелитель оту радість, яка охопила його при цих словах… Пізнав його брат… не провалився в безодню…

— Я тут, — мовив, — я біля тебе…

— Убивці, - сказав Дракон, — в замку…

— Вже все закінчилося… Ми тут… Ми з тобою… Ось Дана…

— Дана, — прошепотів Мечислав, — ні… Убий мене, брате… Я не можу… Дана… Дитина…

І тут Дана зробила ризикований крок, спробувавши струсонути Дракона від оцього страшного заціпеніння. Вона підійшла до ложа, теж сіла поруч і поклала чоловікові на коліна вже заспокоєного сина.

— Любий, — сказала, — візьми нашого хлопчика. Приголуб його… Він скучив за татком. Він вважає, що ти — найвідважніший… Найшляхетніший воїн Ельберу.

Вони обоє і бліда мов смерть Купава, котра застигла в дверях, дивилися, як Веданг поволі доторкається до теплого живого тільця. Руки Мечиславу трусилися так, що Вогнедан сам взяв дитя і притулив його Дракону до грудей, покарбованих шрамами.

— Твій син живий, — сказав, — отямся, Мечиславе…

— Вони, — Веданг зі схлипом втягнув в себе повітря, — вони хотіли мою дитинку… Казали, що голівку… Тім’ячко, кажуть, ще не заросло… А тоді отой пес, що був у них за головного, сказав… Сказав, що випатрають малого як курчатко… Коли Ольг кинувся з ним у вікно, я зрадів… Зрадів…

— Як тут опинився Лелег, Меч?

— Не знаю, — прошепотів Дракон, — нічого не знаю… Я їм кричав — мене… Отим ножем… Тільки облиште дитину… Він правда живий? Це мені не сниться? І пальчики всі цілі? Вони хотіли його ножем…

— О, ні, - сказала Дана, — я цього не витримаю… Мовчи, коханий… Не говори… Поцілуй синочка…

Веданг врешті наважився взяти дитя на руки.

— Рученята мої, - шепотів, — оченятка мої… Личко моє гарнесеньке… Личко мамине, очі таткові… Воїне мій… Синку…

Двійнята заплакали обоє. Одночасно, як в дитинстві.

Наслідки цього страшного випадку були теж лихими. Веданг одужував тяжко. З дитиною він не міг розлучитися ні на хвильку. Ще гірше було з князем Данадільським. Виявляється, серед бандитів якимось чином опинився пан Білозір, котрий тоді гостював в Гнізді Драконів з Терночком та Найсінем. Ольг перетрусив синові папери і знайшов серед них заповіт його кровного діда, князя Астеонського. Передати цей давно втрачений папір Білозіру могли лише «тайняки».

Ольг приїхав попередити Мечислава про підозрілих осіб, яких його люди відстежили до Дубна, а потім загубили слід. І сам потрапив до рук моанців. І Ольг і Веданг вважали, що отой стрибок у вікно був єдиним виходом зі страшної пастки. Священне право воїнів Ельберу померти тоді, коли подальше життя є несумісним з честю, врятувало Дракона від необхідності оповісти ворогам, за яких умов Князь Вогню стає безпомічним і слабким.

— Ти б розказав їм, Ведангу, — трохи не плакав Вогнедан біля ложа хворого друга, — і про наслідки зцілень, коли я слабну… І про те, що занурююсь у споглядання… Будь воно все прокляте — ти ж міг збожеволіти. Я вже не говорю про те, що, аби не Ольг, вони таки б замучили дитину…

— Я не міг, — жалісно всміхався Мечислав, — Дракони не зраджують… Ніколи…

Ольг почувався ще гірше, ніж Веданг… За його словами моанці зверталися до Білозіра так, наче він був їхнім добрим приятелем. Мечислав ще оповів, що саме Лелег-молодший прив’язував його до канапи, не обізвавшись при тому ні словом. Князь Данадільський зовсім занепав духом.

Справа ще більше заплуталася, коли біля Чорного яру знайшли тіло мертвого Найсіня. Тілоохоронця Терночка було вбито пострілом з пістоля. А того ж дня хазяїн Сколової корчми привіз до Гнізда Драконів смертельно пораненого Терна Лелега….