Віталій Климчук - Рутенія. Повернення відьми

— Русано, ти вже нічим не зарадиш. Лети до свого тіла. Сили майже полишили його. Вирушайте з Дзеванною до Суронжу. Ми вас там знайдемо, — сказав Добровін.

Русана востаннє глянула на Боримисла і полетіла в небо. Її срібна постать зменшувалась, доки не розчинилась у місячному сяйві.

Місяць сховався за хмари, й повалив густий лапатий сніг.

— І ми теж вирушаємо до Суронжу.

— Може, перепочинемо? — запропонував Бось.

І всі подалися до требища. До теплого вогнища. До спокою і роздумів над пережитим.

— Може, закликати Лютибора? — подумала вголос Рутенія, потім звернулась до Гориня. — Спасибі тобі, Полозе! Без твоєї допомоги ми…

— Та, пусте. Треба буде ще врятувати світ, — кличте. Завжди просимо… — І розчинився в повітрі.

Волохатий сніг падав і падав. Велетенські сніжинки застилали світ, снігом завалило дороги. Воїни Богумира, втративши полководця, відступили. Воєводи намагались організувати нові наступи, та Ахруманові чари перестали діяти й даровані ним сили зникли. Воїни пішли допомагати людям розчищати дороги. Хто лишився в сусідніх селах, хто повернувся, згадуючи минуле й думаючи про майбутнє.

Чорні відьмаки безслідно зникли. Позабивалися у шпаринки, порозбігалися по далеких селах, поосідали в лісах, сподіваючись на прихід нового чорнобожого слуги…

Замок відпустив рабів і заснув. Заснув мертвим сном, мріючи про прихід нового Владаря, який розбудить його…

Дзеванна швидко прийшла до тями. Річками, які ще не встигли замерзнути, вони з Русаною дісталися Суронжу. І там дочекалися приходу Добровіна з Вітом та Босем. Рутенія з Золотою прилетіли на Лютиборі.

Діва, Ярова дружина, почувши, що той відвернувся від Ахрумана й покаявся у гріхах, попросила Добровіна повернути її назад. Яр стрів її у покоях, кинувся обійняти, вкрив поцілунками, а потім впав на коліна і заплакав. Діва обняла його, поцілувала у вуста.

— Ми багато пережили. Багато пройшли. Я змінилась. Ти змінився. Незмінним лишилося одне — моя любов до тебе.

— Я змінився. Ти стала інша. Змінилось і моє кохання — воно стало сильнішим, глибшим, справжнішим! Не кидай мене.

— Не покину. Ми завжди будемо разом. Ти, я і наш син.

Люди зібралися на центральній площі. Люті, налякані, вони грілися коло вогнищ. Зібралися на площі й князі з Древії, Скреви і Полевії.

Нарешті вийшов Яр і сказав:

— Ми пройшли чимало випробувань. Я був не дуже добрим князем. Більше дбав про розваги, ніж про державу. Більше думав про себе, ніж про народ. І через це вступив у змову з Ахруманом. Я хотів зберегти владу за собою й передати її нащадкові.

Люди притихли.

— Завдяки моєму учителю, наставнику Добровіну, полуда спала з моїх очей. Ви можете мене не обрати. Ви маєте право мене покарати. Це ваш вибір, якому я скорюся без нарікань. Прошу лише, хай життя моєї дружини Діви і майбутнього мого сина буде щасливим. Не прошу за своє життя, молю за їхнє щастя!

Яр помовчав, вдивляючись у людські обличчя. Був він цієї миті величний, як ніколи. І хоч каявся у гріхах, був чистий, хоч визнавав провину, був світлий.

— Я все сказав, — промовив він. — Слово за вами!

Народ мовчав. Мовчали і князі Древії, Скреви і Полевії.

І раптом площа внизу вибухнула криками:

— Хай Яр буде Старшим Князем!

— Яр — князь!

— Тільки сильний може покаятись перед народом!

— Яра на князя! Яра на князя!

Крики не вщухали. Князі перезирнулися. Встали. Зиркнули на Яра, на людей на площі… і мовили в один голос:

— Хай буде так, як хоче народ! Прощаються гріхи князеві Ярові, і обирається він Старшим Князем.

— Як так сталося, що народ захотів Яра князем? — спитав Віт у Добровіна.

— Народ любить підкорятися силі, щоб не доводилось забагато думати й вирішувати. Свобода передбачає відповідальність. Її мало хто готовий прийняти. Тому люди люблять сильних владарів. Тому і тримався Ахруман у Богумирі. Проте народ любить, коли визнають і його силу. Коли готові їй підкоритися. Коли визнають, що є народ, якого правди силу ніхто здолати ще не зміг… Тому і обрали Яра. Він сильний і визнав силу народу. Він став мудріший. Із нього буде гарний князь. Він готовий, — Добровін усміхнувся.

— Я все думаю, — сказала Рутенія, — чи цим усе скінчиться? І якщо скінчиться, то що робити далі? Ахрумана ми подолали. Світ врятували. Як жити і чим жити?

— Один лиш Яр мало на що буде здатен. Одна лише ти нічого не зміниш. Пройде кілька років — і може прийти новий Ахруман… Але світ зрушив з місця, і цьому новому світу потрібні ми. Уже не як сильні владарі, а як мудрі вчителі. Як змінюється світ, так і ми мусимо змінюватися з ним. Навряд чи все це коли скінчиться. — Добровін усміхнувся ширше, і в його очах застрибали вогники молодечого завзяття.