Віталій Климчук - Рутенія. Повернення відьми

Почулися кроки. Всі озирнулися й побачили скривавленого, пораненого, виснаженого, але живого злидня. Він ледве йшов, похитуючись:

— Ми їх… здолали… Нападники… розбіглися… А як у вас… справи? — спитав він.

— Чекаємо Ворона. Приєднаєшся?

Рутенія вилізла на капище і розгорнула Книгу. І ще щось вийняла з кишені, і поклала всередину Книги. Щось невеличке, схоже на камінець. І повернулась до друзів.

Горинь засвітився, запалав. Стало видно, як удень. Світло його було тепле, аж сніг почав танути.

Шпарина запульсувала, заяскравіла і розтанула в повітрі. На її місці стояв Ахруман з Русаною-провідником.

Боримисл було рвонувся до неї, та Добровін із Рутенією втримали його на місці.

Ахруман озирнувся і кинувся було спершу до Рутенії. Та не зміг подолати світлову стіну. Він кидав у неї закляття, бив палицею — стіна міцно стояла, а полоз і оком не змигнув.

— Наука Матері Змій, — сказав Золота.

— Твоя Матір Змій — ніщо, — прохрипів Ворон і озирнувся. — А-а-а! Ви всі тут зібралися… Ба, мертвий Боримисл… Я ж тебе вбив!

— Я вижив, — процідив той крізь зуби.

— А, ось ще один зрадник. Бось! Як там, об’єднуються племена? Тепер служиш добру? Як цю новину приймає твоє плем'я?

— Ми завжди служили добру! — сказав Бось, невідомо звідки беручи сили. — Ми карали злиднями зло, неробство, лінь і дурощі!

— Аякже. Всі добрі, розумні… От тільки не знають, що далі зі мною робити! Що, Добровіне, сили скінчилися? Будеш тепер тримати мене тут, поки не окріпнеш? А тоді зітнешся зі мною у страшенно справедливому, праведному герці? І чесно переможеш виснаженого супротивника? Честь і хвала герою! От тільки за цей час здохне ваша улюблена Дзеванна, з якої я висотаю всі сили! І загнеться Русана! Її тіло вже замерзає у Словунії. Ще кілька днів — і все! Кін…

Він недоказав. Погляд його впав під ноги. Ахруман не повірив власним очам. Він підвів погляд, потім знову опустив. Під ногами лежала Книга. Книга, за яку він бився з Громовицею і Матір'ю Змій. Він все ще не вірив своєму щастю, коли нахилився і підняв її. Подивився у нажахані Рутині очі, на блідого від напруги Добровіна, який гнівно зорив на відьму:

— Ти забула її! Згубила! Все втрачено! — кричав Добровін.

Відьма зіщулилась, здивовано переводила погляд з Ахрумана на Книгу, з Книги на Ахрумана. І застогнала, падаючи на землю.

— Ахрумане! Людські очі не мають бачити написаного в цій книзі. Не розгортай її! Не смій! — кричав Добровін.

— Оце так новина! — в’їдливо посміхався Ворон. — Так билися, так боронилися, так ненавиділи мене — і самі віддали в руки перемогу! Ох, як же я тебе люблю, відьмочко! Зараз, зараз ми все змінимо в цьому світі…

Ахруман розгорнув книгу, і з неї щось випало. Він нахилився і підняв:

— Що це у нас таке? Ще одна загублена… Ні! Що це?! А-а-а-а!!!

Камінчик, який Ахруман підняв з капища, засвітився блакитним, запалав.

— Це око Матері Змій! Подарунок тієї, яку ти назвав нічим! — прогримів полоз.

Камінними стали Ахруманові ступні.

— Це кара за зло, за відродження Чорнобога! — сказав Добровін.

Камінням стали Ахруманові литки.

— Це за мою втрачену пам’ять і за людське горе! — сказала Рутенія.

Камінними стали Ахруманові ноги.

— Це за понівечені душі Чорних Вершників і інших твоїх рабів! — сказав Боримисл.

Камінним став Ахруманів живіт.

— Це за злидні людські безпричинні, за смерті невинних! — сказав Бось.

Камінною стала Ахруманова спина.

— Це за загиблі душі упирів і вовкулак, і за загризених ними людей, за нечисть по лісах! — сказав Віт.

Камінними стали Ахруманові плечі.

— Це за смерть мого батька й матері! — сказала Русана.

— А ти підеш за мною! — крикнув раптом він, і рука метнула в Русану чорну блискавку.

— Ні! — крикнув Боримисл і кинувся навперейми.

Він прошив захисну стіну, промайнув тінню між Русаною і Ахруманом, і завмер. Постояв мить і глухо впав на капище.

— Ні! — крикнула Русана.

У Боримислових грудях зяяла чорна дірка.

— Ну, хоч так! — сказав Ахруман, переш ніж камінною стала його голова.

— Боримисле! — Рутенія побігла до тіла.

Полоз зняв захист, і всі зібралися круг мертвого воїна.

— Добровіне! Його можна врятувати? — ридала Русана-провідник.

— На жаль… На жаль… — він похитав головою. — Я не можу воскрешати…

— Ні! — Русана кинулась на закам’янілого Ворона і щосили штовхнула.

Але була безтілесна: руки провалились у камінь, мов у повітря. Тоді підійшла Рутенія і розгойдала камінь. Той хитнувся в один бік, у другий, і впав, розбившись на друзки.