Віталій Климчук - Рутенія. Повернення відьми

Палиця поцілила Рутенії у скроню, і вона впала. Ворон не дав отямитись і гамселив її на землі.

Відьма не боронилась. Як вона могла обирати? Хто дав їй право? Вона не бог. Кому лишитися жити? Дзеванні чи світові? Забрати життя у Дзеванни і врятувати світ? А як не вдасться? Лишити Дзеванні життя, але загубити своє життя й світ? Як вона житиме у тому новому, Ахрумановому, світі? Чому вона має вибирати? Чому?!

Ворон, упевнившись, що відьма не чинить спротиву, підніс палицю для останнього удару. В його очах уже палали переможні вогники. Ось палиця вже коло відьминої голови. Ось вона на волосину від її ока…

Музика. Ритм. Аркан.

Золотий диск рвонувся з відьминої руки і відбив палицю. Рутенія скочила на ноги і щосили штовхнула розгубленого Ворона. Підхопила щит, подумки сказала йому: «Дякую, Золото!» і вдарила гострим краєм у щелепу Ворогові. Той впав на землю. Підвівся, викачуючи рештки сили з русалинки:

— Ти її вб…

Він не встиг доказати — впав лицем на землю. То Горинь скрутив його ноги петлею, не даючи ворухнутися. Рутенія щосили вдарила Ворона по голові, і він знепритомнів.

Срібна пляма підлетіла, і Рутенія розгледіла в ній дівочу постать. Та сумно сказала:

— Ти зробила правильний вибір… Чого варті два життя проти існування всього світу? Тепер я навічно лишуся тут… А Дзеванна…

— Він живий! Він непритомний, але живий. Маємо час для роздумів!

Поруч почулося шипіння. То підповзала Матір Змій. Повіяв вітерець — наближалася Громовиця. Матір Змій обвилася круг Ахрумана. Срібна Русана повеселішала. Щит знову став Золотою, а цілюща куля Бітом.

Вони сіли круг непритомного ворога. Першою озвалась Рутенія:

— Його не можна лишати тут. І не можна вбивати.

— Його можна вернути у Яву, — сказала Громовиця. — А там робіть з ним що хочете…

— Я не зможу провести непритомного, — озвалась Русана. — А опритомнівши, він наряд чи схоче вертатися…

— Схоче. Ще й як схоче! — просичала раптом Матір Змій.

Ахруман розплющив очі. Мирний зелений степ. Бджоли. Птахи. Крона Світового Дерева. Знайомий голос неподалік. Ненависний голос. Рутенія. Він волів схопитися, наскочити, розірвати її на шматки… Але стримався. І прислухався.

— А безпечно його лишати самого? Він не опритомніє? — спитала Громовиця.

— Я його так приклала, що він не опритомніє до наступного року! — засміялась Рутенія. — Скажи мені краще, чого нам не допомогли інші боги? Перун, Дажбог…

— Думаєш, твій світ єдиний? Боги творять світи, даючи кожному по Світовому Дереву, і по ключу до його зміни. По Книзі Життя. І лишають охоронців. Вберігати світи — не їхня справа. Вони творять їх і йдуть далі, а ви вже самі обирайте, як вам жити…

— А як же…

— Рутеніє, досить питань… Я зрозуміла, що вберегти Книгу Життя не зможу, тож віддаю її тобі.

Ахрумана заціпило. Він підвівся і побачив, як піднімається над Джерелом Живої Води камінь, і з-під нього Громовиця дістає Книгу й передає Рутенії. Поруч стоять занімілі Віт, Золота і його Русана! Стоять і мало не моляться на Рутенію. А та бере Книгу, замотує у якусь ганчірку… Хіба так поводяться з річчю, яка може змінити світ?! Нездари! Куди це вони йдуть?! Назад, до Яви? О, то добре. Він за ними! Тут вони стримали його, але там… Там він їх здолає!

Ворон скочив, подумки прикликав Русану і наказав:

— За ними! Веди мене до Яви!

Стовбур Світового Дерева розчахнувся. Першою до нього увійшла Рутенія, за нею Золота з Вітом. Потім вповз Горинь. Вони знали, що слідом за ними у тріщину пролетіла чорна Воронова постать. Це бачили Громовиця і Матір Змій. І усміхнулися.

Перехід до Яви відбувся непомітно. Ось вони увійшли до Дерева, а ось уже стоять на кам’яному капищі. Ось було тепло і світло, а ось стало зимно, сніжно й темно. Лиш місяць проглядає крізь затягнуте хмарами небо. І слабо світяться постаті Добровіна і Боримисла. Знесилені і бліді, вони ледве стояли коло капища, підтримуючи один одного.

Щойно Рутенія опинилась на капищі, вона кинулася до Добровіна. Той розплющив очі і полегшено зітхнув:

— Вам вдалося!

— Ахруман іде слідом!

— Я не маю сил, Рутеніє. Я… — прошепотів він.

— Твої сили не потрібні. Я маю подарунок богинь… Вони затримають його в переході між світами, та ненадовго!

Золота-щит, Золота-провідник вийшов зі шпарини між світами і з’єднався зі своїм тілом. Отямився, озирнувся і став коло капища поруч із Добровіном та Боримислом. Там само став Віт. Останнім виповз Горинь, він згорнувся круг капища колом, поклавши на камінь голову.