Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

— Я їх помітив. Гарні чари, дуже хитрі.

Ми потисли один одному руки. Потім Морґан пригостився сигаретою з моєї пачки і всівся в крісло праворуч стола.

— Дейдра скоро прийде, — повідомив він. — Бенкет уже закінчується. А поки я в загальних рисах змалюю тобі ситуацію.

— В загальних рисах мені відомо, — відповів я. — І про казочку, яку ви з Дейдрою вигадали, і про сфабрикований лист Маркуса Фінеґана. Бронвен розповіла.

— Зрозуміло, — кивнув Морґан. — Тому ти й не прийшов до мене за поясненнями, а подався до Дейдри відсипатися.

— То ви знали, де я? А Дана сказала… — я затнувся й почервонів

Морґан підозріло втупився в мене:

— Ти бачився з Даною?

— Ну… власне, так. Вона прийшла в спальню, бо Дейдра не попередила, що…

— Де ж пак! — перебив мене Ферґюсон. — Дейдра при мені сказала їй, що ти вже повернувся.

— Мабуть, Дана не зрозуміла.

Морґан пирхнув і закотив очі.

— Але ж ти йолоп, Кевіне, хоч і король! — промовив він із сердечністю, що ніяк не в’язалася зі змістом його слів. — От давай я вгадаю: Дана прийшла сама, без покоївки, хіба ні?

— Так. — До мене вже починало доходити. — Її ніхто не супроводжував.

— От бачиш! Вона все чудово зрозуміла і здогадалася, де ти. Тому й пішла завчасно з бенкету — щоб побачитися з тобою. Сподіваюсь, між вами нічого не було?

— Нічого такого, — відповів я збентежено. — Ми просто розмовляли.

— Але не думаю, що про погоду.

— Не про погоду. — Я трохи повагався, а потім переказав Морґанові нашу розмову, не згадавши хіба про надто палку зустріч.

Коли я замовк, він важко зітхнув:

— Ускочив ти в халепу, Кевіне. В одному Дана була з тобою щира: ти опинився в лігвищі двох гримучих змій. Гарненьких, руденьких, зеленооких — і дуже кусючих. Коли на тебе претендують дві такі дівчини, а ти й сам не знаєш, котрій з них віддати перевагу, то кепські твої справи.

— Перестань, Морґане, — поморщився я. — Не драматизуй ситуацію. Мої з Даною проблеми — через камені. Ми обоє це усвідомлюємо.

Ферґюсон так подивився на мене, ніби чекав, що я ось-ось маю перекинутися на віслюка.

— Цікаво, — спроквола мовив він. — У вашій сім’ї всі такі інфантильні телепні, чи це через твоє подвійне дитинство? Невже ти раніше нічого не помічав? Ти впав Дані в око задовго до тієї пригоди з каменями — тому вона й уникала тебе, щоб не видати своїх почуттів. Її проблеми з Коліном виникли не після того, як ти пройшов у Ворота, а набагато раніше. Фактично від першої твоєї появи в Авалоні.

— Але ж Дана казала…

— Мало що вона казала! Ніколи не вір жінкам, надто якщо вони самі називають себе гримучими зміями.

Я пильно придивився до Морґана:

— Друже! Але ж ти злий, як чорт.

Ферґюсон підібгав губи і довго мовчав.

— Твоя правда, — врешті зізнався він. — Я справді злий на тебе, хоча й розумію, що ти ні в чому не винен. Мені завжди подобалася Дана, і я дуже шкодую, що вона не народилася років на п’ять або десять раніше… Знаєш, — повідомив він довірчим тоном, — в душі я давно хотів, щоб Дана розлюбила Коліна. Думаю, з нас вийде чудова пара, навіть попри нашу різницю у віці.

— Хочеш розлучитися з дружиною?

— Рано чи пізно це станеться, — скрушно відповів Морґан. — Зрештою, я сподіваюся прожити довго, дуже довго… — При цьому він значуще глянув на мене. — І не хочу провести своє довге життя в тому пеклі, на яке прирекли мене в юності батьки.

— Розумію… Отже, ти маєш Дану на прикметі?

— Маю, і врахуй це. Якщо надумаєш звабити її… — Тут він розгублено замовк. Я з подивом завважив на його обличчі безпорадний вираз. — Ти мене дуже засмутиш, Кевіне. Дана чарівна дівчина і заслуговує кращої долі, ніж бути чиєюсь коханкою. Навіть коханкою короля.

Саме цієї миті почувся приглушений захисними чарами стукіт у двері. Мені навіть не довелося загострювати свої відчуття, аби зрозуміти, що це була Дейдра.

— Можеш поцілувати її, — сказав Морґан. — Я не сором’язливий.

Коли Дейдра ввійшла, я дослухався Морґанової поради, і наша перша зустріч після тривалої розлуки ознаменувалася ніжним поцілунком. Ферґюсон дивився на нас із доброзичливою усмішкою. Він щиро бажав нам щастя — і не без користі для себе.

Потім я всадовив Дейдру в крісло, сам сів поруч неї на стілець і сказав:

— Отже, тепер комітет з реставрації Пендраґонів у повному зборі.

— Не в повному, — зауважив Морґан. — Бракує архієпископа. В розробці наших планів він участі не брав, але активно підтримував нас.