Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

— Я б хотів, щоб ви подружилися, — ввічливо сказав я. — У вас так багато спільного.

— Та вже ж, — з гіркотою погодилась Дана. — У нас багато спільного. Аж занадто. Спершу був Колін, що душі не чув у Дейдрі, а я бігала за ним як дурненька. Згодом з’явився ти…

Моє серце знову занило. Колись, іще підлітком, я мріяв стати серцеїдом, марив про те, як жінки навперебій чіплятимуться мені на шию. Згодом я добряче погуляв, щоправда, недовго, бо одного чудового дня несподівано виявив, що Діана, моя маленька тітонька, стала дорослою жінкою, і я закохався в неї без пам’яті. А потім… Потім усе пішло шкереберть. Я втратив пам’ять і втратив Діану, а мої дитячі мрії, мов гротеск, втілилися в образі трьох дівчат, ладних через мене видряпати одна одній очі.

— Не надавай цьому значення, Дано, — м’яко мовив я. — Це лише чари, якийсь супутній ефект від взаємодії Знаків.

— Я розумію, — сказала вона, розгублено дивлячись повз мене. — Але… Знаєш, я справді любила Коліна. Нехай і по-дитячому, це неістотно. Головне, що любила його. А коли з’явився ти… Мені ти одразу сподобався — та не більше того. Ти подобався мені так само, як подобався Морґан Ферґюсон і деякі інші знайомі. Це ще нічого не означає, це просто симпатія. А от коли ти ввійшов у Ворота, зі мною щось сталося, у мені щось зламалося. І річ не в тому, що зараз мене вабить до тебе; зрештою, це минеться, щойно чари розвіються. Але водночас це вбило моє кохання до Коліна… Тільки не подумай, що я звинувачую тебе. Навпаки, я маю ще подякувати, що ти піддав мої почуття випробуванню, якого вони в результаті не витримали. Зазвичай іспит для кохання починається в шлюбі, коли вже пізно щось міняти, і слава богу, що я уникла такої долі. Тепер я вільна і не шкодую про втрачену корону, яку майже тримала в руках.

— Зовсім не шкодуєш?

— Нітрохи… А втім, ні, брешу. Мені таки прикро.

— А якщо я запропоную тобі корону? — раптом вихопилося в мене.

Це було так несподівано для нас обох, що ми кілька секунд приголомшено дивились одне на одного. Першою опам’яталася Дана:

— Це дурниці, Артуре. Ти ж не серйозно запропонував?

— Ні, не серйозно, — відповів я, все ще не в змозі повірити, що я так сказав.

А наступна думка, що майнула в моїй голові, була вже просто непристойна. Звісно, я не мав наміру висловлювати її вголос, але тут перехитрив самого себе, дозволивши Дані почути те, про що лише подумав.

Вона подивилася на мене з таким нещасним виглядом, ніби я запропонував їй коробку шоколадних цукерок, від яких вона мусить відмовитися, бо береже свою фігуру.

— Я б погодилася, — повільно мовила Дана, — коли б не Дейдра. Якби ти був вільний, я б прийняла твою пропозицію у сподіванні, що наші любовні стосунки згодом переростуть у справжнє кохання. Але в тебе є Дейдра, а я надто високо ціную себе, щоб стати твоєю жінкою номер два, хай навіть ти — правнук великого Артура.

Я збентежено опустив очі:

— Вибач, Дано. Це все через камені. Часом я стаю геть дурний.

— Я теж, — чесно визнала Дана. А трохи помовчавши, додала: — У нас вийшла дуже відверта розмова.

— Так, — кивнув я. — А раніше ти уникала мене.

— Бо ти тримався зі мною надто сухо.

Ми обмінялися усмішками.

— Я рада, що ти повернувся, Артуре, — сказала Дана.

Коли Дана пішла, я дістав дзеркальце й зосередився, викликаючи Морґана. За кілька секунд у моїй голові почувся його голос:

„Припини пищати!“

„Га?“

„Чорт! Твоє дзеркальце пищить у моїй кишені.“

„Ага!“ сказав я і послабив концентрацію.

„Тепер нормально,“ сказав Морґан. „От невдача, друже! Зараз я розкланююся з послом Піднебесної.“

„Тоді я…“

„У кабінеті Коліна. За чверть години.“

„Домовилися.“ Я перервав контакт, сховав дзеркальце й викликав Образ Джерела. Наступної секунди я вже стояв посеред просторого кабінету, де було багато книжок і стародавніх фоліантів на полицях, а також великий дубовий стіл і портрет Дейдри на стіні між двома вікнами.

Я сів у крісло під портретом, закурив і став чекати Морґана. Аж раптом дещо згадав і голосно промовив:

— Бронвен, якщо збираєшся слухати нашу розмову, то раджу зайнятися іншими справами. — Потім проказав ключові слова надійного закляття проти підслуховування; ці чари жодним чином не можна було обійти — а лише зруйнувати.

Морґан прийшов, коли я курив уже третю сигарету. Він зачинив двері, усміхнувся і сказав — але не те, чого я чекав:

— Теж палиш?

Я зітхнув:

— Ну от, знову не вгадав. Думав, що спершу ти зробиш зауваження з приводу захисних чарів.