Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

— От і домовилися, — сказав я, викликавши Образ Джерела. — Зараз приведу коней, і рушимо в замок.

Я стояв біля підніжжя пагорба, вкритого ліловою травою, а наді мною мінилося зелене небо Безчасів’я. По пологому схилові до мене наближалася вродлива золотоволоса жінка, моя Снігова Королева, Хазяйка Джерела, Бронвен…

Подбавши про брата з сестрами, котрі зараз відпочивали в затишних спальнях Каер-Сейлґена, я передовсім прийшов сюди, щоб побалакати з Бронвен. Мої відвідини Безчасів’я, скільки б я тут не пробув, у матеріальному світі займуть лише одну мить, але за цю мить я розраховував отримати всю належну інформацію, щоб розмовляти з Морґаном на рівних і не дозволити йому лукавити зі мною. Крім того, я почувався втомленим після подолання бар’єра нескінченності і сподівався вволю відіспатися в Безчасів’ї — якщо, звісно, Бронвен не вестиме себе аґресивно. А вона мала всі підстави сердитись — адже через мене її брат зрікся престолу.

Втім, жодних ознак аґресивності Бронвен не виказувала. Вона підійшла до мене майже впритул і взяла за руку. Її гарні сині очі промінилися сумом і ніжністю.

Як і раніше, мені защеміло серце, але пристрасті вже не було. З полегкістю я констатував, що криза минула.

— Що ж, — промовила Бронвен з нотками приреченості в голосі. — Від імені Джерела вітаю тебе, Артуре Пендраґон, новий король Лоґрісу.

— Здрастуй, Бронвен, — сказав я, а відтак прямо запитав: — Що з Коліном?

— Він пішов. Не знаю куди. Але сказав, що більше не повернеться.

— Чому?

— З багатьох причин. І насамперед тому, що довідався, хто ти насправді.

— Від тебе?

— Не зовсім. Я лише підтвердила йому те, що він почув від інших.

— Невже від Дейдри?

— Можна сказати й так. Коли ти подався в Екваторіальні світи до своєї рідні…

— Га! — перебив я її. — Звідки ти знаєш про Екваторіальні світи?

— Я підслухала твою розмову з Дейдрою, — просто відповіла вона. — Розумію, це негарно, але інакше не могла. Я мусила знати про тебе якнайбільше.

— Гаразд, дізналася. А далі?

— Вже на третій день по Авалону, а потім і по всій країні, вперто поповзли чутки, що ти прямий нащадок легендарного короля Артура і тебе теж звати Артур. Мовляв, твій прадід багато сторіч спав сном, схожим на смерть, у таємничій печері, де його сховав Мерлін. Нарешті він зцілився вві сні, прокинувся й пішов у чужі краї. Там одружився, завів дітей, заснував Царство Світла. Згодом ваш рід став такий могутній, що вирішив знову запанувати в Лоґрісі. З цією метою тебе ще немовлям віддали під опіку лорда Маркуса Фініґана, щоб ти ріс і виховувався як справжній лоґрійський аристократ…

— О Зевсе! І люди повірили в цю маячню?

— Уяви собі, багато хто повірив. Зважаючи на твоє загадкове походження, історія досить правдоподібна. А тут ще й з’явився лист, сфабрикований Ферґюсоном…

— Що за лист?

— Буцімто написаний лордом Фініґаном незадовго до смерті й адресований його небожеві Морґану. З цього листа випливало, що Маркус Фініґан від самого початку знав, хто ти насправді, і фактично був агентом твоєї сім’ї. А перед своєю смертю він доручив Ферґюсону в належний час подбати про тебе.

— Здуріти можна! — геть розгубився я.

— Між іншим, це був спритний хід. Усім відомо, що Морґан кращий друг Коліна, і коли він, для вигляду поманірившись, врешті визнав факт існування листа, а потім і пред’явив його, ніхто не наважився звинуватити його в підробці. Навіть я — хоча достеменно знала, що він бреше. — Бронвен пересмикнула плечима. — Власне, яка була різниця, сфальшований лист чи ні. Головне — що ти справжній. Отож позавчора, коли військо повернулося з походу, Колін привселюдно оголосив, що нібито звернувся до своєї Сили, і вона підтвердила твоє походження від короля Артура. Потім він зрікся престолу на твою користь.

— Цебто вирішив здатися без бою?

— А з ким йому було боротися? З Морґаном і Дейдрою, що змовилися звести тебе на престол? З тобою? Я відразу попередила Коліна, що ти дуже досвідчений чаклун, і в нього немає шансів здолати тебе в чесному поєдинку. А діяти за прикладом нашого предка Гіломана й повторити його „подвиг“ він не захотів.

— А ти?

Бронвен подивилася на мене довгим поглядом, потім простягла руку і провела долонею по моїй щоці.

— Ах, любий, — жагуче мовила вона. — Хіба я здатна на це? Та я радше помру, ніж заподію тобі кривди. Відтепер і довіку я буду твоїм вірним янголом-охоронцем.

Від її ніжного дотику, від її пристрасних слів, від її ласкавого погляду мене охопило збудження. Та це було, як висловлювався Морґан, лише банальне бажання стрибнути в гречку. Я вже понад місяць не був з Дейдрою…