Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

— Втекла я сама, — пояснила Дейдра. — Діставшись ґотійського кордону, мої викрадачі вже почувалися вдома і втратили пильність, а я цим скористалася. Під час привалу звільнилася від мотузок, скочила на найближчого коня й гайнула на південь. Та мене б неодмінно впіймали, якби вчасно не нагодився наш любий герцоґ… — Вона зробила паузу і всміхнулася. — Побачивши дівчину, яку наздоганяло півдюжини озброєних чоловіків, він жодної миті не сумнівався, на чий бік йому стати. Одного з моїх переслідувачів він застрелив, ще двох поранив, а від решти ми відірвалися і вже без пригод доїхали до Каер-Сейлґена… І уявляєте, — натхненно продовжувала брехати Дейдра, — коли лорд Кевін довідався, хто я така, то попросив нікому не розповідати про його участь у моєму звільненні. Мовляв, не хоче ні до чого зобов’язувати мого батька. Але я вважаю, що це неправильно. Країна має знати своїх героїв.

Відчуваючи на собі захоплені погляди присутніх, збентежений Кевін ладен був провалитися крізь землю… чи то пак — крізь палубу корабля. А заперечити Дейдрині слова він ніяк не міг, бо ж тепер знав, як все було насправді, і розумів, що вона оголосила його своїм рятівником, аби приховати справжні обставини своєї втечі.

Тим часом Колін підступив до Кевіна й міцно потиснув йому руку.

— Пане герцоґ, мені просто бракує слів, щоб висловити свою вдячність, — палко промовив він. — Якби не ви, ми б напевно втратили Дейдру. Викрадачі влаштували все так, що спершу ми не сумнівались у причетності до цього злочину атлантів, і погоня пішла хибним слідом. А коли з’ясувалася правда, було вже запізно. Тож відтепер я ваш боржник. І не лише я — а й уся королівська родина. Певен, що мій дядько король погодиться зі мною.

Дейдра дивилась на Кевіна із задоволеною посмішкою. Несподівано він здогадався, про що вона зараз думає. І навіть не здогадався, а якимсь незбагненним чином дізнався про це. Дейдра думала, що тепер Бран Еріксон не посміє скривдити його, героя-рятівника єдиної дочки короля; тепер її батько буде змушений надати йому своє заступництво, вберегти від того вар’ята Еріксона, відомого також на прізвисько Скажений барон.

Але хто він такий, цей Бран Еріксон? Скажений барон Еріксон…

Пізно ввечері, коли Кевін повернувся зі святкового бенкету у відведені для нього розкішні покої в палаці губернатора і вже збирався лягти спати, до нього завітав принц Колін. У руках він тримав пляшку і два кришталеві келихи.

— Я помітив, що за столом ти майже нічого не пив, — сказав Колін, перейшовши на дружнє „ти“. — От і подумав, що ми можемо трохи побалакати за чаркою.

Кевін охоче погодився. Уперше від часу зустрічі з Дейдрою він залишався на ніч у цнотливій самотності і мав велику підозру, що сьогодні не засне. А цікава розмова з молодшим принцом (який, на відміну від старшого, подобався йому) була непоганою альтернативою похмурим роздумам наодинці з собою.

Колін поставив пляшку й келихи на стіл, потім повернувся до дверей і швидко провів пальцями по одвірку. Прямокутник дверей тьмяно засвітився, мов намазаний фосфором, а за секунду згас.

— Взагалі, слуги бояться підслуховувати мої розмови, — пояснив він. — Але зайва обережність не зашкодить.

Вони влаштувалися за столом. Колін наповнив обидва келихи й підняв свій.

— За нас. Щоб усе було гаразд.

— Щоб усе було гаразд, — повторив Кевін.

— Тільки обережно, — останньої миті попередив Колін. — Не поперхнися. Це справжнє віскі з Ірландії, не місцеві помиї.

Вони випили. Колін дістав з бічної кишені невелику скриньку, поклав її на стіл і відкинув кришку.

— Пригощайся.

Кевін похитав головою:

— Дякую, не палю. Але тютюновий дим мені не заважає.

— От і добре. — Колін вичаклував вогонь і розкурив сигару. — Я чув твою загадкову історію, Кевіне МакШон, і тепер переконався, що чутки не перебільшують. Твоя шпага справила на мене величезне враження. Вона аж пломеніє чарами. Можна подивитись на неї зблизька?

— Певна річ, — відповів Кевін.

Він устав зі стільця, підійшов до скрині, де тримав свої найцінніші речі й дістав звідти шпагу в шитих сріблом піхвах. Відтак повернувся до столу й передав її Коліну.

Колін видобув шпагу з піхв і став уважно розглядати її клинок. Червоний камінь, що висів у його на грудях, запалахкотів слабким мерехтливим світлом. Кевін здогадався, що для вивчення шпаги Колін вдається до маґії.

За кілька хвилин він підвів на Кевіна захоплений погляд і заздрісно мовив: