Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

— Ну, мені кар’єра відуна не світить, — сказав Кевін, потроху опанувавши себе. І сам здивувався тому спокоєві, з яким сприйняв звістку про свій Дар. Десь у глибині душі він завжди був певен, що є чаклуном, а твердження Альварсона про відсутність у нього хисту до маґії вважав якимсь прикрим непорозумінням. — Я ж не маю відунських здібностей… Та навіть якби мав, не вдовольнився б цим. Навіщо догоджати силам, якщо я зможу керувати ними.

— А не боїшся за своє життя?

— Звичайно, боюся. Але можна боятися і попри це ризикувати. Я завжди хотів бути чаклуном. І тепер, коли моя мрія здійснилася, хіба можу відступити перед небезпекою.

Колін пильно подивився на нього:

— А ти хоробрий, Кевіне МакШон. Ти не прикидається, тобі справді начхати на небезпеку. І це дуже добре. Впевненість — уже половина успіху. Я попрошу дядька Бріана, щоб він особисто взявся за пробудження твого Дару. Сподіваюся, зі своєю Силою він допоможе запобігти серйозних ускладнень.

— Я багато чув про Споконвічну Силу, — сказав Кевін. — Та все з давніх легенд. А в чому конкретно вона полягає?

Колін знизав плечима:

— Мені здається, що радше в потенційних можливостях її власника, ніж у реальній могутності. Але про це я можу лише гадати. Дядько Бріан ніколи не говорив із мною про свою Силу, вона є табу в нашій родині.

— Даруй, я не знав.

— Пусте. Ніхто ніяких заборон не встановлював. Просто ми самі уникаємо таких розмов. Може, це почуття провини, а може, звичайнісінький сором. Адже ніхто з Лейнстерів не зміг по-справжньому опанувати Силу — так, як володів нею король Артур.

— Якщо вірити легендам, — зауважив Кевін, — відьма Вів’єна через те й убила короля Артура, що він став занадто могутнім.

— І посприяв їй у цьому наш предок, король Гіломан, — похмуро додав Колін. — Саме це я мав на увазі, кажучи про почуття провини. Між іншим, Дейдра вважає, що таким чином нащадки Гіломана Лейнстера спокутують його гріхи — маючи Силу, якою, по суті, не володіють. — Він зітхнув. — Бідолашне дівча, вона з власного досвіду знає, як це нестерпно. Насправді ж вона відьма, от тільки не може скористатися своїм Даром.

— А чого так?

— Хтозна. Просто так виходить, що від шлюбу чаклуна з необдарованою жінкою всі хлопчики народжуються з нормальним Даром, а дівчата — напівкровками. Відповідно, у необдарованого та відьми — напівкровки сини. У них якийсь неповноцінний Дар, його не вдається пробудити.

— Та все-таки він є?

— Атож, є. Але пуття з цього мало, в усякому разі, для Дейдри. Звичайно, вона відрізняється від звичайних людей. Дейдра дуже чутлива, часом здатна вловлювати чужі емоції, приймати думки від інших чаклунів та відьом і передавати їм свої… Та для неї, сердешної, це слабка втіха.

Колін говорив про Дейдру з такою неприхованою ніжністю, що в Кевіна не лишилося сумніву: він теж закоханий у неї. Мабуть, ці думки були виразно написані на його обличчі, бо Колін сумно всміхнувся і сказав:

— Не переживай, МакШоне, ми з тобою не суперники. Я не маю жодних ілюзій щодо Дейдриних почуттів до мене і цілком задовольняюся тим, що обожнюю її на відстані. Її приваблюють винятково красунчики, як от ти. — Він нервово затягся і, закинувши голову, випустив хмару диму в стелю. — Торік король хотів силоміць видати її за мене, проте я відмовився.

— Он як, — сказав Кевін. — Але чому?

Колін здивовано глянув на нього:

— Хіба не зрозуміло? Якби я пристав на дядькову пропозицію, то втратив би Дейдрину дружбу й повагу. Присилувана дружина замість щирої подруги — нерівноцінний обмін. — Колін трохи помовчав, потім сказав: — Тож тобі нічого мене боятися. А от кого ти справді маєш стерегтися, то це Скаженого барона.

— Брана Еріксона?

— Ага. Отже, ти знаєш про нього?

— Лише ім’я. Дейдра попередила, що він дуже небезпечний. А конкретно нічого не сказала.

— Це й зрозуміло. Її жахає сама згадка про Еріксона. І тим більше їй було б важко розповідати про нього тобі. А річ у тому, що Скажений барон узяв за правило вбивати тих, хто подобається Дейдрі.

Від несподіванки Кевін закашлявся і необачним рухом перекинув свій келих, розливши на столі віскі.

— Жартуєш?!

— На жаль, ні. До твого відома, всіх сімох хлопців, що були в Дейдри впродовж останнього року, Еріксон убив на дуелі.

— О боже! — промимрив приголомшений Кевін. — Ось чому вона так розізлилася, коли я… — Тут він осікся. — Але навіщо?

— Йому клепки бракує, от і весь його мотив. Узагалі ж Еріксон мужоложець і зазвичай цурається жінок — та, видно, перед Дейдрою ніхто не може встояти. Торік він спробував залицятися до неї, вона дала йому одкоша, і відтоді він мстить їй — на свій божевільний манер.