Олег Авраменко - Син Cутiнкiв i Cвiтла

„Я перетнув нескінченність, і це призвело до реґресу… по-моєму… так мені здається… І ще мене мало не спалили Формотворчі.“

„Що це таке?“

„Фундаментальні сили природи. Можливо не такі фундаментальні, як Споконвічна Сила, про яку ти казав, але… Ой, чорт! Формотворчі тут такі потужні, такі насичені енергією!… Як ти тримаєш з ними контакт?“

„На жаль, я не маю з ними контакту. Я маніпулюю лише другорядними силами.“

„Я теж не можу приборкати їх. Поки не можу… Поки…“

„Отже,“ промовив Колін. „Ти перетнув нескінченність у пошуках своєї прабатьківщини?“

„Ні, навряд. Я шукав щось інше… Не можу згадати, що саме… Але це якось пов’язане з Ворогом.“

„З ким?“

„Зі Стражем Хаосу. Ще його називають Нечистим і Князем Темряви.“

„Він диявол?“

„Як на мене, це питання термінолоґії, а не суті. У більшості релігій диявол є уособленням руйнівного начала, на противагу творчому — Богові. Існують вчення, що визначають Хаос споконвічно руйнівною стихією, а Порядок — творчою; з їхнього погляду Хаос — абсолютне зло, а його Страж — диявол. Звідси його імена, що стали загальноприйняті з часів останнього Раґнароку. Також є культ Хаосу, нині заборонений, згідно з яким Страж — верховний ангел Господній. Я не прихильник ні Порядку, ні Хаосу; я дотримуюсь концепції Світової Рівноваги, що визнає обидві світові стихії рівноправними… О Мітро! Я згадав! Тепер я знаю… А втім, це неістотно. Хто я у вашому світі?“

„Ти Кевін МакШон, прийомний син лорда Шона Мейґі. Від свого названого батька ти успадкував герцоґство Лохлан на півночі Лоґрісу. Ти нічого не пам’ятаєш про своє колишнє життя.“

„Так і має бути. Моя травмована реґресом пам’ять ще не відновилася і всі ці роки спала міцним сном. Навіщо ти потривожив її?“

„Ти… той, інший ти , якого звуть Кевін МакШон, дозволив прозондувати свою свідомість, щоб визначити, чи здатний ти опанувати свій Дар.“

„Я вже давно опанував його. Просто зараз він спить, як і я сам. В належний час я прокинуся разом з Даром. В належний час моя пам’ять як Кевіна МакШона об’єднається з моїми колишніми спогадами без ризику порушити цілісність особистості. А поки Артур Пендраґон має спати, згадуючи вві сні своє життя, збираючи фрагменти своєї пам’яті в єдину картину… І щоб я дочасно не прокинувся, щоб не зруйнував психіку мого „alter ego“, ти мусиш забути про нашу розмову.“

„Я обіцяю мовчати…“ почав був Колін, намагаючись перервати телепатичний контакт і звільнитися, але чужа воля міцно тримала його.

„Ні, цього замало. Я не можу довіряти тобі, Коліне Лейнстере. Може, ти й друг Кевіна МакШона; але я, Артур із Дому Світла, тебе не знаю. До того ж ти Лейнстер — а це ім’я не надто популярне в нашій родині. Та й ти, знаючи, хто я насправді, можеш змінити своє ставлення до мене… цебто до Кевіна МакШона. Тому я зітру з твоєї пам’яті цю розмову. Зрозумій мене правильно.“

„Я розумію,“ відповів Колін, переконавшись, що нічого вдіяти не може. „Мабуть, на твоєму місці я вчинив би так само.“

„Радий, що ми порозумілися, Коліне Лейнстер. Прощавай — і до зустрічі.“

„Спи спокійно, Артуре…“

…Колін розплющив очі й кілька секунд блукав потьмареним поглядом по просторій каюті корабля. Кевін, лежачи на широкому м’якому ліжку, неспокійно заворочався вві сні. Дейдра, що сиділа поруч, погладила його по голові, і він затих, зарившись обличчям у пишних складках її сукні.

— Хай ще поспить, — сказав Колін. — З ним усе гаразд.

— Ти щось довідався про нього? — запитала Дейдра; вигляд у неї був дуже схвильований.

Колін утомлено похитав головою:

— Я ж казав, що не збираюся читати його думки та спогади; він мій друг, і я не хочу це псувати. Я лише дослідив його реакцію на різні подразники. У Кевіна дуже стійка психіка — і це незважаючи на його надмірну емоційність.

— Отже, ніяких проблем?

— Жодних, за винятком його віку. Та тут я сподіваюся на твого батька. Подивимося, що він скаже. Але в кожнім разі Кевінові доведеться ще кілька місяців готуватися до пробудження Дару. Я попрошу Ферґюсона, щоб він особисто взявся за його навчання.

— Це було б чудово, — сказала Дейдра і нараз спохмурніла. — От тільки… є й інша небезпека…

— Ти про Скаженого барона? — одразу здогадався Колін.

— Про нього. І ти знаєш, чого я хочу. Це було єдине моє прохання, яке ти відмовився виконати… дарма що міг урятувати невинні життя.

Колін підібгав губи.

— Ні, Дейдро, — твердо промовив він, — цих собак ти на мене не навішаєш. Насправді це ти могла врятувати невинні життя, якби вчасно зупинилася. Визнай свою провину, ти ж завжди була справедлива — і до себе, і до інших людей. У тебе безліч вад: ти примхлива донезмоги, витребенькувата, легковажна й розманіжена. Але справедливість — твоя безперечна чеснота. То будь справедливою й зараз.